Події на «буремному Сході», як його вже звикли охрестити українські медійники, не дають спокою жодному свідомому українцю. До недавнього часу в епіцентрі подій були Слов’янськ, Краматорськ, Маріуполь. В Понеділок постріли зазвучали вже у Донецьку. Паніку людей можна було спостерігати більше у соцмережах, ніж у реальному житті. Так, черги у деяких магазинах були, проте незначні. А от справжні баталії точилися у фейсбуці та твіттері – тут жалілися на страх, пропонували пити валер’янку та сподівалися на скоріше завершення АТО на користь українських військових. Звичайно, що автором таких повідомлень була молодь. Але ж найдивніше, що зараз вона страждає через тих, хто свято вірив у повернення радянського союзу та кричав «РАСІЯ!» біля будівлі ОДА. Це були пенсіонери або безробітні колишні злочинці, які вирішили заробити на розвалі країни. Звідси висновок – думаюча молодь обирає Україну.
Саме таких – розумних, активних та молодих людей я бачила на мітингах за Україну. Саме таких людей били за те, що вони говорили українською, ходили із блакитно-жовтою символікою та кричали «Україна понад усе!». Звичайно, їх небагато. Та вони не здаються. Це, знаєте, як у Сергія Жадана: «Маючи вибір, завжди обирай свободу, граючи в меншості, тримай глуху оборону». Український Донбас тримає оборону. Після крові та вбивств ця оборона оніміла. У нинішній ситуації проявляти любов до України стало небезпечно. Тому тісні компанії та соцмережі – єдина реальна можливість це робити.
Найстрашніше те, що велику роль у всьому цьому відіграє неприхована пропаганда. Нашим людям промивають мізки російські ЗМІ. Сьогодні, під час опитування настроїв донеччан, я зустріла жінку, яка заявила: «Найбільше я боюся Національної гвардії, а не НАШИХ хлопців із бітами. Це у мене вже психологічно. А «Правий сектор» - так це взагалі!».
Загіпнотизовані російською пропагандою, вони не хочуть не те, що порівнювати реальність та вигадки, а й навіть слухати про іншу, неросійську точку зору. Одного разу в українській літературі прозвучала фраза: «Людям не те, що позакладало вуха – людям позакладало душі». Звичайно, сперечатися із цим не можна. Проте, починається все з вух та очей, в які закладають зерна морального спотворення України, брехні та цинізму російські ЗМІ. Впливають вони на тих, хто звик стежити за світом через телеекран. Сучасна телевізійна програма донеччанина складається із перегляду російських каналів, адже українські відімкнули. Це як альтернатива скриньці Пандори, яку варто лише трохи відкрити, а звідти вилітає купа проблем та негараздів. У результаті українці починають боятися «карательной операции киевской хунты», «Правого сектора, который ненавидит всех русскоговорящих людей» та «Нацгвардии, которая расстреливает мирных жителей Донецкой народной республики». Саме такі люди і виходять на мітинги під триколорами та прапорами ДНР. Прогресивні українці обирають правильні джерела інформації. Саме такі люди бережуть Україну у Донецьку.
Проте не варто забувати про те, що на дні скриньки залишається надія. Саме вона допомагає не падати духом в умовах окупації та під час війни. І для того, щоб не лише на Донбасі, а й у жодному іншому регіоні не повторилася історія Криму, необхідно надавати українцям якісну журналістику. Вона створена людьми, які зберегли у собі надію. Така журналістика виховує покоління через культуру, історію, через повагу до героїв України. Радує те, що крізь товсту броню російських ЗМІ у Донецьку пробиваються видання, які всіляко підтримують жителів у інформаційному тонусі реальних новин. Яскравим прикладом тому є онлайн-видання «Остров», «NGO. Donetsk.ua»,«Новости Донбасса». Останні, до речі, створили досить цікавий проект – «Громадське телебачення Донеччини». Аналог київського «Громадського» висвітлював події на Сході у березні-квітні. Зараз блок новин «Громадського ТБ Донеччини» веде головний редактор сайту «Новости Донбасса» Олексій Мацука під час ефірів «Громадського телебачення» у Києві. Саме журналісти цих видань роблять неможливе – ризикують життям, здоров’ям та технікою заради того, щоб проінформувати людей та відкрити їм очі на реальну ситуацію.
Саме з цього починається журналістика – із совісті та почуття обов’язку. Тому сьогодні задача прогресивної молоді – розвивати, доповнювати та створювати такі медіа, які зможуть гарантувати майбутнє як Львова, так і Донецька у складі єдиної України.
