Я завжди був переконаний – ми маємо повністю переформатувати ставлення до культури на державному рівні. Саме культура має бути базисом, фундаментом, а не надбудовою. Більше 20 років країна думає про неї в останню чергу, забуваючи, що держава, яка не має належного ставлення до культури – програє...
На мою думку, потрібно терміново заводити культуру у відрегульоване законодавче русло. Сьогодні існує багато законів, які не працюють. Закон «Про культуру», закон «Про театри і театральну справу», закон «Про благодійність» – вони всі декларативні. Окрім того у цих законах є безліч невідповідностей та розбіжностей. Наприклад, якщо театр – неприбуткова організація, то чому ми сплачуємо податок на прибуток? Або ж, якщо заклад культури створює національний продукт, то чому він не може отримати пільгу у відповідності до Закону «Про національний культурний продукт»? Національна оперета щорічно платить доволі велику суму. А чи не варто було б пустити ці гроші на розвиток театру, нові постановки, у відповідності до того ж Закону «Про національний культурний продукт»? У кінцевому результаті, запустивши дієві механізми, ми б змогли принесли до державної скарбниці набагато більше коштів. Та дуже складно пояснити чиновнику, що культурний продукт не виміряти на вагах, як кіло гречки...
Ми вже довго і багато говоримо про меценатство і необхідність закону, який би заохочував до цього процесу широке коло підприємств та організацій. Але закону і досі немає, а всі кошти, які надходять від благодійників, оподатковуються на загальних підставах. Хоча у цивілізованому світі меценати всіляко заохочуються державою на всіх рівнях – від соціального до матеріального… Сьогодні, як ніколи, аби повернути ситуацією з розвитком культури у правильне руслу варто встановити чіткі правила гри. Або фінансування від держави має надходити у повному обсязі за всіма статтями видатків, як це передбачено законодавством, або мають бути створені нові закони, які допоможуть театрам підніматися самостійно (тобто самим шукати ці кошти), у тому числі із допомогою спонсорів та меценатів.
І ще, Міністерсто культури нарешті має позбавитися ганебного для себе статусу івент-агентства Кабміну і державного апарату, що займається гримуванням урочистих заходів, а не розвитком державницької політики в сфері культури. Ті, хто сьогодні «за кермом» установи, мусять пам’ятати: Мінкульт – це не донор, а регулятор. Зараз потрібно не дати всім по рублю, а тримати холодний розум і напрацьовувати закони.
І хоча будь-які зміни сприймаються людьми важко, лише шляхом збалансованих дій, правильних змін та прогресивних реформ стає можливим ввімкнення ЗЕЛЕНОГО СВІТЛА для культури.
