Скажу вам чесно – на це літо я мала великі плани подорожей. Виникали вони зовсім раптово – у процесі читання «України Incognita» "Дня". Я занотовувала місця, де б хотіла побувати. Серед них опинилися Києво-Печерська лавра, Львів, Запорізька Січ на Хортиці, Полтава з її Гоголем. Коли дізналася, що їду до Літньої школи журналістики, зрозуміла – одне з бажань точно здійсниться. Але Київ – не єдине місто, яке вразило своєю красою. Цими вихідними ми, «літньошколярі»-2013, побували в Качанівці та на Соколиному хуторі. Але про все по черзі.
Шляхами аристократичного та козацького духу
Здавалося б, що встати о п’ятій ранку липневої суботи просто неможливо. Та коли попереду поїздка до історичної Чернігівщини – то величезне щастя. Тим паче, коли ти їдеш з редакційною компанією. Комфортний автобус, неперевершені краєвиди і сопіння колег – бо ж то ранок. Напевно кожному відомий стан, коли не знаєш чого чекати, але безмежно радієш. Так було і в мене. Три години в дорозі – і ми в національному історико-культурному заповіднику «Качанівка», там, де свого часу були Петро Рум’янцев, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ілля Рєпін, Лев Жемчужников. І це ще не весь перелік знаменитих гостей. Маєток довгий час належав родині Тарнавських. Саме за часів їхньої власності садиба набула популярності серед української інтелігенції. На жаль від родини залишилось лише декілька речей – буфет місцевого майстра Григорія Ситникова, нічна французька ваза ХІХ століття та дзеркало з венеційського скла.
Та найбільше мене вразив палац. І не лише своєю красою, а й розміром. Я навіть збилася з рахунку кімнат. Як тільки наша група увійшла до парадної, згадала Пушкіна. Відчула себе Тетяною з «Євгена Онєгіна» - палац і я. Звучить смішно, але так воно і було. Дивно ходити кімнатами, в яких відпочивали ті люди, чиї вірші та твори знає увесь світ. Є у палаці кімнати Шевченка, Рєпіна, Глінки. Багато експонатів не належать маєтку. Але від цього їхня цінність не зменшується. Серед них козацький сейф, контрабас і рояль ХІХ століття. Природа то окрема історія. Парк садиби – найбільший у Європі. Його площа 568 гектарів.
А далі був Соколиний хутір. Пам’ятаю очі моїх колег, коли побачили сіно під ногами у приміщенні їдальні. Ми з дівчатами сиділи та весь час ним шелестіли. Для мене був справжній приємний шок, коли побачила 150-річну хатину з модерною ванною кімнатою. Уявіть собі! Поруч із 100-літніми дверима, столом та давніми вишивками.
Якби ви тільки знали, як ми їхали додому! Наша група переспівала всі українські та російські хіти, народні пісні та естрадну музику (навіть французьку). Поїздка допомогла пізнати невідому для мене Україну та збагатила колекцію спогадів. Особливе «Спасибі!» нашій пісенній компанії «літньошколярів» та газеті «День».
P.S. Ви можете сказати, що це редакційне завдання. Але мені хочеться, щоб ви знали – це щиро та чесно. Такі емоції особисто у мене залишаться на все життя.
