У 1945 році британці повісили військового злочинця Вільяма Джойса, англомовного ведучого радіо Гамбурга, відомого під псевдонімом лорда Хо-хо. (У перекладі щось на кшталт Гав-Гав) Той нікого не вбив, і навіть не брав до рук зброї. Всю війну він займався «мирною» справою — дев’ять разів за добу поширював майстерно виготовлені фейкові новини. Метою його роботи була ліквідація віри британців у перемогу над фашизмом.
Через багато років у цій же країні російський канал Russia Today почав виконувати аналогічну роботу — підточувати віру британців у ліберальні цінності західноєвропейської цивілізації. І хоча Англія не вела війни з Росією, вона вжила заходів щодо локалізації шкідливого впливу. Пропагандистський путінський канал штрафували, йому закривали рахунки в банках, і, нарешті, регулятор медійного ринку Ofcom вивів його до розряду пропагандистських установ. Від цілковитої заборони мовлення Russia Today врятувало лише одна обставина. Володимир Путін пригрозив, що у відповідь закриє всі британські ЗМІ на території Росії, а це в Лондоні визнали більшим злом, ніж діяльність RT. Тому й терплять панів і товаришів Гав-Гав на своїй території.
Україна не Британія. Росія веде з нами війну і не допускає присутності наших каналів у своєму інформаційному просторі. Водночас сама влазить сюди трьома каналами. Тож симетрія в медійних відносинах не на користь Москви, яка забороняє все українське, зокрема в місцях компактного проживання українців.
Не гадкуватиму над закулісними мотиваціями, які змусили РНБО усунути очевидний перекіс, адже головне не в тому, з якими думками моряки відводять судно від зіткнення з айсбергом. Важливо, що вони запобігають катастрофі. Але ситуація, звісно, потребує осмислення.
Принцип діяльності всіх контрольованих Кремлем медійних ресурсів — один. Вони приходять до країн Заходу й України, користуючись відкритими демократією дверима, під приводом розширення або урізноманітнення інформаційного поля російським контентом. Однак на практиці займаються обговоренням скалок у чужих очах, не помічаючи колод у своїх. NewsOne, Zik і 112 левову частку часу обговорювали українську проблематику, ігноруючи набагато актуальнішу для світу російську. Розмірковуючи про демократію та права людини тут, ніколи не показували обличчя тиранії Путіна, з його агресією, звірствами, корупцією, тотальним порушенням законів та прав людини. Колективний Медведчук, який закликав українців до економічних та політичних союзів із Москвою заради припинення війни, ніколи не показував глядачам обличчя режиму. Одне слово, бажав перетворити наших громадян на червоних шапочок для кума-вовка.
Якби ми мали незалежний медійний регулятор на кшталт британського антимонопольного Офісу Комунікацій (Ofcom), суспільство могло б давно приборкати тенденційні та брехливі рупори не тільки путінського режиму, а й місцевих олігархів. Добре, якщо створений прецедент підштовхне нас зробити те, що змогли британці 14 років тому. У країні є кадри, потенціал і центри, здатні сформувати важливий для нинішнього часу орган стеження громадян за чистотою медійною атмосферою. Далекий від цензури, але близький до нашого загального бажання відімкнути звук для лордів Хо-хо і товаришів Гав-Гав. Адже рано чи пізно вони постануть перед міжнародним судом, більш гуманним, ніж 1945-го, але таким, який усвідомлює рівень небезпеки поширення брехні у країні, що воює. На український поки що не сподіваюся. Адже крім ворожих каналів у нас працюють ворожі суди.
