Абсолютно згоден із Володимиром Монастирським (див. «День» №№ 67—68 і №№ 100—101), що поняття «фашизм», «нацизм», «комунізм» потребують додаткового з’ясування. Визначення цих понять він досить переконливо наводить у своїй наступній статті «Націоналізм — це категорія генетична, а тому універсальна, досконала та вічна». Стаття методологічно бездоганна, ѓрунтовна і переконлива. Та, на жаль, автор мимоволі знову потрапляє у пастку, яку створювала радянська пропаганда ще з кінця тридцятих років минулого століття і наполягає, що коли він пише:«німецький фашизм (нацизм)» — то ніякої неточності не допускає на тій підставі, що «нацистів також називали фашистами, але німецькими і тому «нацизм» і «німецький фашизм» стали синонімами. А оскільки так стали називати ідеології, то і режими, які створили їхні автори у своїх країнах стали звати фашистськими.
Термінологічна точність в такому питанні, як фашизм, має принципове значення, оскільки навколо нього до нашого часу не припиняються ідеологічні провокації. Ось що пише у вступному слові до книги Миколи Сціборського «Націократія» професор Валентин Мороз: «Знаємо добре, як трактували слово фашизм «теоретики» з відділу агітації й пропаганди... Комуністичні газети називали соціал-демократів «соціал-фашистами», радикалів — «радикал-фашистами», католицькі кола — «клерикал-фашистами» тощо. (Просто і ясно: хто вкрав у мене корову — той фашист.) Була це своєрідна термінологічна шизофренія. По правді кажучи, вона не вивітрилася ще й дотепер. Як справжній соціолог-науковець, М. Сціборський скрізь називає речі оригінальними іменами. Фашизм у нього — це система Муссоліні; система ж Гітлера — це націонал-соціалізм». Отже, як бачимо, слово «фашизм» свідомо зробили загальновживаним (російською — «наріцатєльним»).
Як використовують цю термінологічну шизофренію у наш час «любі друзі», України можна зрозуміти з відвертого і цинічного зауваження президента Фонду «Голокост» Алли Гербер: «У Росії ( і в Україні. — А.Ц.) присутня стійка ненависть до фашизму. Через це своїх ворогів ми повинні не соромлячись називати фашистами». Як бачимо — чітка інструкція, де саме треба шукати ворогів-фашистів. Чи не щоденно маємо можливість переконуватись в тому, що інструкція виконується послідовно.
У своїй несамовитій боротьбі з українським національним рухом сучасні імпершовіністи Росії й України вперто продовжують привчати свідомість людей до думки про тотожність понять націоналізм і фашизм. Ці слова, відірвані від своєї суті, стали для радянської пропаганди універсальною антитезою поняттю «інтернаціоналізм», за яким ховали агресивну сутність російського імпершовінізму. Так, щоб пояснити радянським людям свої загарбницькі, агресивні дії відносно Польщі в 1939 році і Фінляндії в 1940 році керівництво СРСР проголосило їх фашистськими державами. Гітлерівський націонал-соціалізм теж назвали фашизмом, чим, мабуть, засмутили батька італійського фашизму Б.Муссоліні. Можна зрозуміти кремлівських ідеологів: вони мусили якось відокремити радянський соціалізм від націонал-соціалізму німецького.
Про витончену технологію ідеологічної провокації, розробленої з цією метою кремлівським агітпропом, пише в книзі «Лихо століття» відомий французький історик та філософ Ален Безансон: «Один із великих успіхів радянського режиму полягав у тому, що він поширив і мало-помалу накинув власну ідеологічну класифікацію сучасних політичних режимів. Ленін зводив їх до протиставлення соціалізму і капіталізму. До тридцятих років Сталін зберігав цю дихотомію. Та пізніше класифікацію змінили: соціалізм (тобто радянський режим), буржуазні демократії (ліберальні і соціал-демократичні) і, нарешті, фашизм. Під назвою «фашизм» розуміли одночасно нацизм Гітлера, фашизм Муссоліні, різні авторитарні режими, що панували в Іспанії, Португалії, Австрії, Угорщині і т.д. і, врешті-решт, крайні праві сили ліберальних режимів. Специфічність нацизму була стерта. До того ж його штучно пов’язували з правими силами, на які він кидав свою чорну тінь. Він ставав абсолютно правим, натомість радянський режим ставав абсолютно лівим». Ось де коріння підступної ідеологічної та історичної фальсифікації, якою користуються ідеологи московського імпершовінізму і в наш час, коли мова йде, зокрема, про український націоналізм!
До честі європейської політичної думки, слід відзначити, що вона зуміла вийти з-під впливу поширеної Москвою «шизофренії». Як пише далі А.Безансон, «сучасна європейська історична думка погоджується з єдино вірною класифікацією: два суто тоталітарні режими — комунізм і нацизм, ліберальні режими, авторитарні режими (Італія, Іспанія, Угорщина, Латинська Америка і т.д.) — у цій класифікації відновлюються класичні категорії диктатури і тиранії, відомі ще із часів Аристотеля».
Отже, принципово важливо підкреслити еволюцію сучасної європейської історичної і політичної думки, що має впливати також на політичну думку і в Україні. Практичною ознакою цієї еволюції є прийняття Європейським Парламентом і Парламентською асамблеєю Організації з безпеки і співпраці в Європі ряду надзвичайно важливих резолюцій. Перш за все, це Резолюція Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 р. щодо європейської свідомості та тоталітаризму, а також Резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ «Возз’єднання розділеної Європи», в якій вона прирівняла сталінізм до нацизму та закликала до засудження тоталітарних режимів на міжнародному рівні.
Розуміючи очевидну підміну понять, що сталася зі словом «фашизм», але не бажаючи з ним розлучатися, керівництво РФ іще за часи президента Б.Єльцина доручило Російській академії наук дати, йому, нарешті, зрозуміле наукове визначення. На думку фахівців РАН, «Фашизм перш за все є ідеологією і політичним рухом. Основними ознаками фашизму є такі, як культ особи, вождізм, крайній націоналізм і шовінізм, посягання на національну рівноправність». Цілком очевидно, що жодна з наведених вище ознак не має стосунку до українського націоналізму, який завжди був оборонцем своєї землі, свободи і мови від зовнішніх зазіхань. Отже, ніяких «посягань на національну рівноправність» просто не може бути. В той же час російські академіки не помітили, що їхній опус повністю відповідає тому, що являла собою Росія царська, Росія радянська та Росія сучасна. Розуміючи підступність ідеологічних маніпуляцій навколо поняття «фашизм», необхідно робити все можливе, щоб звільнити українське суспільство від нав’язаної йому «термінологічної шизофренії».
