Через відсутність державної підтримки показувати світові справжнє, культурне обличчя України взявся соціально відповідальний бізнес. Завдяки одній із таких ініціатив кияни змогли познайомитись з одним із найцікавіших представників українського авангарду Борисом Косаревим. Нещодавно в приміщенні Stedley Art Foundation відбулось знайомство з фундацією та представлення міжнародного виставкового проекту «Від лотоса до серпа: Харків у творчості Бориса Косарева». Невдовзі фундація та галерея «РОДОВІД» повезуть виставку харківського художника до Нью-Йорка, де вона виставлятиметься в Українському музеї. Слід зауважити, що вперше і востаннє світ бачив роботи Косарева лише одного разу — 1937 року в Парижі.
Борис Косарев (1897—1994) жив і творив у Харкові. На той час місто було українською столицею. Була розгорнута масштабна українізація, що не могло не вплинути на Косарева. У його творчості чимало звернень до народних мотивів.
Сфера творчих зацікавлень Бориса Косарева дуже широка: він був і живописцем, і фотографом, і художником театру, і графіком (створював ілюстрації до книжок, малював плакати, афіші). Був причетний до харківської групи молодих художників «Союз Семи».
Мистецьке становлення Косарева відбувалося в колі таких представників авангардистської культури, як Велимир Хлєбников, Давид Бурлюк, Микола Асєєв, сестри Синякови, Василь Єрмілов, Борис Глаголін, Олександр Хвостенко-Хвостов, Анатоль Петрицький, Данило Демуцький, Олександр Довженко. Автори першої наукової монографії про його творчість — «Борис Косарев: 1920-ті роки. Від малярства до теа-кіно-фото» — Тетяна Павлова та Валентина Чечик підкреслюють, що художник, з одного боку, є типовою фігурою вітчизняного авангарду, але, разом із тим, він дуже своєрідно відгукувався на новації часу. Важливим мотивом його творчості був архітектурний образ Софії Київської.
Прикметним моментом у творчій діяльності Косарева є його співпраця з видатним Олександром Довженком під час фільмування «Землі». Мистецтвознавці зазначають, що Довженко не брав до своєї команди будь-кого, а тільки тих, чия думка для нього справді була важливою.
Міжнародний проект, що представлять у Нью-Йорку, складатиметься зі 105 робіт Бориса Косарева, які були створені в найплідніший творчий період — із 1915 до 1935 року. Колекцію впродовж багатьох років збирала та зберігала донька художника Надія Косарева. Вона розповіла «Дню», що це було надзвичайно непросто: більшість справжніх шедеврів було заховано. Адже бути футуристом за радянських часів означало фактично підписати собі смертний вирок. Багатьом роботам взагалі було присвоєно чуже авторство.
— Кажуть, що успіху в мистецтві можна досягти дотепністю та нескромністю... Приміром, споглядаючи мармизу авторства Бориса Косарева, розумієш, що за нею стоїть досить серйозна культура, — каже мистецтвознавець Дмитро ГОРБАЧОВ. — Це — культура ікон, яку свого часу дуже любили художники-авангардисти. Великою радістю для тогочасних молодих художників була підтримка Марії Синякової. У роботах Косарева простежується, що для нього вона була вчителем. Синякова стала музою Хлєбникова. До речі, Хлєбников вважав бідність перевагою для митців. Косарев та Єрмілов переживали бідність як стимул. Сита людина не надто схильна до творчості, вважали вони, а коли людина голодна, її креативність сягає надзвичайних висот. Філософія тоді була така: що менше — то краще. Таким було й мистецтво Малевича — бідне, але енергійне. Таким воно передалося Косареву. Якось мені довелося зустрічатися з Косаревим, я навіть провів із ним цілу добу. Дуже щасливий, що тоді мені вдалося записати його спогади. Але я помітив, що він добряче пильнував свою мову, щоб не сказати чого зайвого. Адже майже все його оточення розстріляли. Але владі не вдалося знищити ані мистців, ані мистецтво. Його приглушували, однак воно все одно проривалося. Усі ці художники, зокрема Косарев, не стали пропагандистами, хоча їм давали замовлення. У Косарева був підхід естетичний, він був естетом нового мистецтва, а політика для нього слугувала лише матеріалом (утім, прикметно те, що коли почався тотальний сталінський наступ на українське селянство, Косарев відгукнувся на це, створивши цикл світлин «Сорочинський ярмарок» 1929 року. — Ред.). Хтось із його учнів розповідав, як одному зі студентів замовили «халтуру»: портрет Маркса. Він прочитав чотири томи «Капіталу» і розгубився: як же його намалювати? Косарев йому на те: «Чи ж воно треба читати «Капітал», коли тобі просто треба зобразити мужчину з бородою?».
Косарев був справді великим художником, як і всі його соратники, — Курбас, Петрицький, Довженко, Малевич, Єрмілов...
Фоторепродукції із книжки Тетяни Павлової та Валентини Чечик «Борис Косарев: 1920-ті роки. Від малярства до теа-кіно-фото» (К.: Родовід, 2009)
