Коли нестримно хочеться щось перечитати, варто не опиратися. Адже зрозуміло, що завжди точка внутрішнього зору буде іншою, новою. Того, що подорож із книгою раптом, абсолютно несподівано, стане настільки тематичною, аж ніяк не передбачала.
У травневі канікули перечитувала «Мертві душі» — повільно смакуючи, бо пам’ять шкільна та інститутська — поняття швидкорозчинні, а після того, здається, і не торкалася цього тому. І ось, перебуваючи у стані, словами Гоголя, «обачно-охолодженого характеру», підступила. Хто знав, що так обернеться, і стану перестрибувати від столу до столу разом із Чижиковим? Ні, природно, читаючи і вивчаючи за Гоголем, як плететься наше життя, не раз дивувалася мудрим спостереженням майстра. Та все ж зізнаюсь, все це — чи то від сьогоднішніх нескінченних розмов про гречкуневидимку, про якісь мішки цукру про запас, про моркву за ціною... ні, навіть нецікаво уточнювати. Мене Чичиков запросив пообідати, спочатку до найпростішої корчми, а потім все соковитіше й соковитіше. Він, щоправда, здається, ніде не розраховувався, але мене це не обходить. Та й хто б відмовився, адже мішленівська кухня відпочиває в порівнянні з тим, що смакував Чичиков, хоча тоді й звучала часто фраза, мовляв, пробачте, якщо у нас немає такого, що на паркеті... Спеціально подаю усереднене меню в звичайнісінькій придорожній корчмі (точніше, цитую). Погодьтеся, якщо немає під рукою більш вишуканої їжі, не відмовишся від того, що очікує на кожного: борщ з пиріжком, мозок з горошком, сосиски з капустою, пулярка смажена. Той день, до речі, закінчувався холодною телятиною. Інша річ, страви Коробочки: «на столе стояли уже грибки, пирожки, скородумки, шанишки, пряглы, блины, лепешки со всякими припеками: припекой с лучком, припекой с маком, припекой с творогом, припекой со сняточками и невесть чего не было было».
Під’їхавши до нової корчми, яка зустрілася по дорозі, зупинилися, аби дати відпочити коням. Утім, чому б і не закусити панам середньої руки, що «на одній станції зажадають шинку, на другій — порося, на третій — кусень осетра чи яку-небудь запечену ковбасу з цибулею і потім, як не було нічого, сідають за стіл в який хочеш час, і стерляжа юшка з миньками і молоками шкварчить і бурчить у них між зубами, і заїдається розтягаєм або кулеб’якою із сомовим плесом...» Цікавим є і твердження Гоголя що «...нельзя приобресть такого желудка, какой бывает у господина средней руки».
Так от, зайшовши до шинку, герой відразу запитав:
«Порося є?
— Є.
— З хріном та зі сметаною?
— З хріном та зі сметаною.
— Подавай його сюди!»
У компанії з Чичиковим і Ноздрєвим дізналася, що бордо можна називати просто «бурдашкой», а шампанського можна випити за раз 17 пляшок.
Який шлунок не маєш, та лише після обіду в Собакевича можна відразу набрати у вазі кілограмів..., ні, цілий пуд. Де ж узяти місце і для баранячого шлунку, начиненого гречаною кашею, мозком і ніжками, баранячого боку, ватрушок розміром більше за тарілку, індика, набитого яйцями, рисом, печінкою...
Особливо смачними були пригощання з нагоди підписання купчих: «з’явилися на столі білуга, осетри, сьомга, ікра паюсна, ікра свіжопросольна, оселедці, севрюги, сири, копчені язики і балики... Потім з’явилися... пиріг з головизною, куди увійшли хрящ і щоки дев’ятипудового осетра, інший пиріг — з груздями, «пряженцы», «маслянці», «взваренцы».
Здається, після такого частування апетит нескоро нагадає про себе, але в тих, у кого уява «аж занадто рисиста», то й бажання на всілякі «підбурюючі харчі» не зникає. До того ж задарма...
Одного вечора, уже майже засинаючи, Чичиков почув розпорядження господаря на завтра, і заснув, мріючи про сніданок, до якого було наказано: «...кулебяку сделай на четыре угла. В один угол положи ты мне щеки осетра да вязиги, в другой — гречневой кашицы, да грибочков с луком, да молок сладких, да мозгов, да еще чего знаешь там этакого, какого-нибудь там такого. Да чтоб с одного боку она, понимаешь — зарумянилась бы, а с другого пусти ее полегче. Да исподку-то, исподку-то, понимаешь, пропеки ее так, чтобы всю ее прососало, проняло бы так, чтобы она вся, знаєш, не то, чтобы рассыпалась, а истаяла бы во рту как снег какой, так, чтобы и не услышала».
Чесно скажу, навіть втомилася трохи від такого екстазу гастронома і раптом відчула, що страшенно зголодніла. Не можна, виходить, читати шлунком, коли все мимо рота. Здається, зустрічала таких милих шахраїв у житті, обдурять легко, а потім закусять по-чичиковськи.
Чим не життя...
Схоже, що Гоголь написав саме про них: «...эти господа, точно, пользуются завидным даянием неба! Не один господин большой руки пожертвовал бы сию же минуту половину душ крестьян и половину имений, заложенных и незаложенных, со всеми улучшениями на иностранную и русскую ногу, с тем только, чтобы иметь такой желудок, какой имеет господин средней руки; но то беда, что ни за какие деньги нельзя приобресть такого желудка, какой бывает у господина средней руки».
Та все ж — смачного, сьогоднішні панове середньої руки. У будь-який день самі можете стати обідом для панів великої руки.
Це зовсім не порада дієтолога, як, можливо, здалося.
І ваші гроші можуть опинитися, як мертві душі, лише на папері.
Та шахраїв не мені вчити...
