На українському книжковому ринку з’явилося два видання, які ставлять за мету пояснити позалаштункові механізми, які визначили результати Другої світової війни. Причому Друга світова розглядається як проект незавершений. Ці книжки мають назву «Альянс» Джонатана Фенбі та «Друга світова війна за зачиненими дверима» Лоренса Різа (проекти видавництв «Темпора» та ЕСЕМ Медіа Україна). Остаточна перемога, на думку Л. Різа, можлива лише тоді, коли знищено тоталітаризм. Якщо ж одна тоталітарна система перемагає іншу тоталітарну систему, то війну не завершено. «Радянські комуністи й німецькі нацисти мали багато спільного — звісно, не щодо ідеології, а з практичного погляду. І ті й інші поважали грубу силу. І ті й інші зневажали цінності, які понад усе шанували люди на кшталт Франкліна Рузвельта, — свободу слова і верховенство права» (Л. Різ, С. 7).
Що визначило результат Другої світової? «Як ви гадаєте, коли скінчилася Друга світова війна?.. Що ж, усе залежить від того, як на це подивитися. Якщо вірити, що закінчення війни передбачає прихід «свободи» до країн, які постраждали від нацистської окупації, то для мільйонів людей війна насправді не закінчилась, аж доки майже двадцять років тому не розвалилась комуністична система. Влітку 1945 року для народів Польщі, балтійських та інших країн на сході Європи гніт одного тирана просто змінився гнітом іншого...» (Л. Різ, С. 5). Незавершеність пов’язана з результатом війни: попри те, що гітлеризм був повалений, Радянський Союз не став простором людської свободи. Один із останніх епізодів війни — битва за Берлін — показала сутність радянського військового духу. Ця битва «була однією з найбільш кривавих... Незважаючи на труднощі, Червона армія воювала в Берліні з колосальною впевненістю, воїнів підігрівало відчуття, що вони прийшли з місією відплати... І одну з форм, якої мала набути ця помста, озвучив радянський пропагандист Ілля Еренбурѓ, який писав: «Воїни Червоної армії, німецькі жінки — ваші!». Зѓвалтування в Німеччині набули масового масштабу... Один із найжахливіших прикладів звірства — історія берлінського адвоката. Він зумів захистити свою дружину-єврейку протягом усіх років нацистських переслідувань і намагався зупинити радянських солдатів, які хотіли її зѓвалтувати, але його застрелили. Помираючи, він бачив, як його дружина стала жертвою групового зѓвалтування» (Л. Різ, С. 347, 348).
Друга світова була війною проти коричневої чуми, проти ідеології, яка прагнула винищити мільйони людей. Проте життя в Радянському Союзі також потрактовано як залежне від іншої антигуманної ідеології. Обидві книжки, які є професіональними історичними дослідженнями, читаються легко і разом із тим виконують важливу інформаційно-освітню функцію. Лоренс Різ зізнається, що до падіння залізної завіси в західних історичних дослідженнях багато морально-етичних аспектів просто не бралися до уваги науковцями, оскільки вважалися другорядними.
Тема військової етики під час Другої світової війни була табуйована на Заході. Британська пропагандистська політика за часів Черчілля була орієнтована на витворення позитивного іміджу радянського простору. «Я особисто не бачу, яку перевагу могла б нам принести війна з Радянським Союзом, — писав британський посол у Москві сер Вільям Сідз 18 вересня у секретній телеграмі до міністерства закордонних справ...». Попри свою амбіційність, Черчілль і Рузвельт розуміли, що без підтримки Джо (так називали Йосипа Сталіна) їм не здолати Гітлера. Незважаючи на свою зневагу щодо радянського диктатора, вони мали працювати спільно. Зрештою, і сам Сталін вважав Німеччину, Велику Британію та США «буржуазними ворогами». «Для Сталіна Британія і Франція були такими ж ідеологічними ворогами, як і нацистська Німеччина» (Л. Різ, С. 19). Друга світова війна в дослідженнях британських істориків показана як театр трьох акторів, які вирішували долі мільйонів.
Ці дві книжки розкривають важливі механізми війни. Увагу в них приділено головним політичним гравцям трьох великих держав. Причому з аналізу документів автори витворюють також і психологічний портрет лідерів «без прикрас», змальовують їх не лише як мудрих державних керманичів, а й показують моральну слабкість. Рузвельт, Сталін і Черчілль «мали проблеми зі здоров’ям, які погіршувалися внаслідок напруження й тиску, спричинених потребою вести глобальну війну. Проблеми Рузвельта були найочевидніші... Сталін був клишоногий, мав болючі мозолі на ногах, страждав від тонзиліту і псоріазу... З плином років його гостра підозріливість перетворилась у параною і патологічну жорстокість...Черчілль від кінця 1941 р. страждав від перебоїв у діяльності серця. Він кілька разів тяжко перехворів на пневмонію і мав велику надмірну вагу...» (Фенбі, С. 38).
Автори прагнуть розібратися, чому лідери Великої Британії та США так запопадливо намагалися догодити дядькові Джо. Йосип Сталін був людиною, яка сприймалася в очах західного світу в особливий спосіб, західні політики чомусь не могли поєднати образ кривавого диктатора з образом державного діяча. «Як зазначив один історик, наприкінці війни західні лідери «зіткнулися з психологічно неврівноваженим, але повністю функціональним і надзвичайно розумним диктатором, який свою власну особистість спроектував не лише на тих, хто його оточував, а й на цілий народ, а потім, з катастрофічними результатами, переробив його за своєю подобою». Одна з проблем полягала в тому, що Сталін як особистість дуже відрізнявся від образу Сталіна-тирана. Сталін ніколи не дозволяв собі зайвих рухів чи слів, він говорив мало, більшою мірою був спостерігачем, але ця його позиція закріпила за ним статус мудрого державного керманича, який знає, як перемогти ворога, оскільки розбирається в найдрібніших деталях. Здібності Сталіна «найточніше оцінили двоє високоінтелектуальних британських функціонерів — сер Александер Кедоѓен, постійний помічник секретаря міністерства закордонних справ, і лорд Аланбрук, керівник імперського генерального штабу... Кедоѓен писав: «Мушу сказати, що, на мою думку, з цих трьох людей дядечко Джо [Сталін] справляє найбільше враження. Він дуже тихий і стриманий... Президент багато говорив, прем’єр-міністр гримів, а Джо просто сидів, слухаючи все це, і ніби розважався. Коли він щось вставляв, там не було жодного зайвого слова, він завжди говорив по суті». Фельдмаршал Аланбрук швидко помітив момент, що став суттю проблеми стосунків між Сталіним і Черчіллем: «Сталін — реаліст, якщо такі взагалі коли-небудь існували у світі, — писав він у своєму щоденнику, — він зважає тільки на факти...» (Л. Різ, С. 8, 9).
Поведінка Черчілля і Рузвельта часом видається занадто емоційною, навіть інфантильною. Черчілль хотів догодити своєму радянському колезі, Рузвельт будь-що чекав на приватну зустріч зі Сталіним, аби вирішити свої питання. Обидва лідери Великої Британії та США видаються амбітними й непослідовними у своїх діях, натомість Сталін у перемовинах під час Другої світової виступає в ролі мудрого стратега. Сталін, зрештою, міг дозволити собі іронічно ставити на місце і Ріббентропа, і Черчілля. «Ріббентроп розпочав розмову, пихато проголосивши: «Фюрер уповноважив мене запропонувати угоду про ненапад між нашими двома державами, яка діятиме сто років». — «Якщо ми погодимося на сто років, — відповів Сталін, — з нас сміятимуться як з людей несерйозних. Я пропоную, щоб угода діяла десять років» (Л. Різ, С.14). Західні лідери хапалися за голову, ображалися, вивчали послання Сталіна, проте ніколи не йшли супроти радянської волі. Вони, переслідуючи свої інтереси, дивним чином ставали заручниками гри, яку розпочав Йосип Сталін. А отже, незавершена Друга світова — провина також і США, і Великої Британії, які потурали Сталіну та його диктатурі.
Дослідження Л. Різа та Д. Фенбі побудовані на професіональному аналізі британських та американських документів, зокрема, з фондів Рузвельта і Черчілля. Саме тому ці дві книжки мають увійти у вітчизняний простір знань про Другу світову. Можливо, тоді політики не припускатимуться неоднозначних рішень, які можуть хіба що посварити націю. Героїв війни потрібно шанувати, але найкраща шана сьогодні — це матеріальна допомога. А вже діти героїв війни мають вивчати цю подію неупереджено й об’єктивно, аби не сталося нової трагедії.
Лоренс Різ. Друга світова війна за зачиненими дверима. Сталін, нацисти і Захід / пер. з англ. Ю. Ажнюк. — К.: Темпора. 2010. — 444 с.
Джонатан Фенбі. Альянс / пер. з англ. П. Таращук. — К.: Темпора. 2010. — 542 с.
