Це невигадана історія. Вона про те, як уже немолоді люди, що за своє життя чимало побачили й пережили, не захотіли бути частиною занепаду. Вони взяли у свої руки відповідальність за власне життя і за життя свого села. Здавалось би, банальні й затерті фрази, — проте після поїздки до села Левки для мене ці слова стали означати дуже багато.
ПЕРЕДМОВА: КИЇВ, ОБОЛОНЬ
...До нашої редакції щодня надходять сотні, а то й тисячі листів і дзвінків — звертаються люди зі своїми проблемами, переживаннями, ідеями і пропозиціями. На останній шпальті «Дня» у вихідних даних записано, що редакція не листується з читачами. Проте неписане правило редакції — по можливості реагувати на всі звернення. Це тому, що наші читачі унікальні. Через це й «Пошта «Дня» — завжди одна з найцікавіших шпальт газети.
На початку березня до нас надійшов лист із села Левки Прилуцького району на Чернігівщині. За дорученням громади Микола Григорович Валько написав про ідею левчан перетворити занедбаний центр села, де знаходився пустир з хащами, на ландшафтний парк («День» від 11 березня 2011 року).
Цю акцію в Левках ініціатори оптимістично назвали «Відроди рідне село», адже, окрім створення ландшафтного парку, левківські пенсіонери запланували відбудову клубу (в якого, між іншим, наступного року столітній ювілей) та впорядкування сільських ставків, яких в Левках аж чотири. У листі левчани просили читачів «Дня» про підтримку. «Коли масово вирубуються ліси, паркові зони в містах, стоять занедбані сквери, — у маленькому селі, де зелені насадження виросли такі, що хат не видно, надумали ще й парк посадити. Громада сказала — ТАК, якщо нам і не допоможе ніхто — ПАРК БУДЕ! Нам допоможе Господь Бог!» — написав Микола Григорович.
Проте із захватом до цієї ідеї поставились не всі. Наш постійний і шанований автор Володимир Лєсной, який звик критично оцінювати ситуацію, на наступний же день після публікації листа в газеті написав свої зауваження жителям села Левки. «По-перше, навіщо потрібен великий парк із сучасним дизайном в селі, в якому живе 41 мешканець, і всі літнього віку. Для кого цей парк? Хто буде за ним доглядати, коли жителі села стануть ще старішими? Сумнівно, що через парк в село поїдуть молоді українці — для цього потрібна хороша робота. Підтримка порядку в парку буде здійснюватись за кошти жителів села чи для цього потрібні будуть кошти благодійників? Яким буде власний фінансовий внесок жителів села Левки?» — запитував у листі Володимир Федорович, аргументуючи свої застереження власним досвідом співпраці з подібними ініціаторами. Цей лист ми передали в Левки. Звідти отримали відповідь: «Приїжджайте. Будемо аргументувати фактами».
І ще одна новина з Оболоні. На благодійний рахунок, який левчани опублікували у своєму листі, поки що надійшло тільки 200 грн. — від Анатолія Коваля, теж, між іншим, пенсіонера, який живе в Києві, недалеко від редакції «Дня»...
ДОРОГОЮ ДО ЛЕВОК
Перша згадка про село, розповіли місцеві знавці історії —поштарка Галина та згаданий нами левківський громадський діяч Микола Валько, — датована 1657 роком. Але, вважається, що поселення тут з’явилося ще у 1638-му. Це були монастирські території — поруч на околиці Прилук розташований відомий Густинський Свято-Троїцький жіночий монастир. У 1648 році — буремні часи Хмельниччини — монастир був зруйнований повстанцями. Але Богдан Хмельницький взяв цю обитель під свою «протекцію й оборону» та забезпечив її земельні володіння, що ствердила також своїм універсалом 1655 року гетьманова дружина Ганна Золотаренко. Тож левчани по праву пишаються історією свого села.
Зараз Левки входять до Колісниківської сільради. Усього на два села — 270 жителів, 41 з яких — левчани. Колісники — сусіди Левок. Ці два села розділяє величезний (правда, колишній) колгоспний сад. Він занедбаний, місцеві жителі кажуть, що влітку там і гриби можна збирати, але врожай продовжує давати. «Восени не знаємо, куди ті яблука дівати, — говорить Микола Валько. — А машини для прийому фруктів до нас не приїжджають». Це, до речі, ремарка до питання загальноукраїнської безгосподарності та іспансько-турецьких яблук на полицях українських магазинів.
Для того, щоб добратися до Колісників (а вже потім до Левок) потрібно звернути з траси Київ —Суми. Проте дороговказу на трасі немає, його ще раніше збив автомобіль, а новий так і не поставили. «Не біда», — каже Микола Валько. У «наполеонівських» планах левчан і це передбачено. Але планують вони не просто встановити дорожній знак, а художньо його оформити — щоб оригінальність села Левки було видно здалеку.
Обидва села — і Колісники, і Левки — ми застали за роботою. Уколісничан важлива справа — нарешті дійшли руки до впорядкування місцевого кладовища, яке не прибиралося багато років. Підштовхнула односельців до цієї важливої роботи нещодавно обрана сільським головою Наталя Зуєва. «З листопада місяця я все думала, що як тільки потеплішає, треба буде зайнятися впорядкуванням кладовища. Але ми — бідне село, тому робити все треба своїми силами, — розповідає Наталя Петрівна. — Прийшла весна, і я розклеїла по селу оголошення про те, що в п’ятницю відбудеться спільне прибирання кладовища. Не була переконана в тому, що люди прийдуть. Але, думаю, якщо не прийдуть, буду прибирати сама. Прийшла зранку на кладовище — нікого нема. А потім, дивлюсь, одні з граблями йдуть, потім інші з бензопилою. Прийшло півсела».
У Колісниках про ідею сусідів створити ландшафтний парк добре знають і схвалюють. «Левки молодці! Вони такі ентузіасти, — говорить Наталя Зуєва. — Прийшли до нас з ідеєю створення парку. Ми запропонували їм посадити берези, дубочки. Ні, кажуть, хочуть особливий парк».
У чоловіка пані Наталі, місцевого підприємця Віктора Зуєва, теж суспільно важлива справа. Він пише лист-звернення від імені мешканців Колісників і Левок до компаній мобільних операторів, щоб установили поблизу цих сіл підсилювач сигналу, бо тут немає мобільного зв’язку. А свій перший внесок у майбутній левківський парк Віктор Афанасійович уже зробив — виділив техніку, щоб викорчували хащі та переорали пустир у центрі села. «Як же не допомогти такій прекрасній ідеї? Ми це затіяли — тепер будемо реалізовувати. В українських сіл на сьогодні дуже нерадісна перспектива, тому треба використовувати кожен шанс, щоб піднятися хоч на трошки. А громадська ініціатива часом важить значно більше, ніж фінансові вливання», — констатує підприємець.
У Колісниках про сусідні Левки говорять із теплою усмішкою. Колісничани вірять, що у левчан усе вийде, і готові всіляко допомогти. Тож, заінтриговані ще більше, ми попрямували в Левки.
ЛЕВКИ: «БУДЕМО ЖИТИ, ПОКИ НЕ ВИРОСТЕ ПАРК!»
З того часу, як лист Миколи Валька вийшов у «Дні», в Левках сталося чимало подій. На підтримку мешканців почали надходити листи з усієї України. Левчани вже стали телезірками — про левківську акцію «Відроди рідне село» зняв чотирихвилинний сюжет телеканал СТБ (спасибі, колеги!). Свою підтримку ідеї висловила генеральний директор ВАТ «Прилуцький хлібокомбінат» Людмила Супруненко та зробила свій внесок — 2000 грн. Зі своїх скромних пенсій левчани зібрали понад 400 грн. Усі кошти на загальних зборах було вирішено передати Миколі Вальку, адже саме він займається основними організаційними завданнями. Один з «дачників» (так у Левках називають тих, хто купив тут будинок недавно, проживає тільки влітку або повернувся в хати батьків), Володимир Канавець, до речі, переможець Фотоконкурсу «День-2009», підкинув ідею домовитися з директором Прилуцького агротехнічного коледжу Павлом Черніковим, що він направить в Левки на практику студентів, які зроблять геодезичну карту місцевості. Адже парк, за задумом, має бути розбитий відповідно до наукових розробок. Павло Іванович із задоволенням зголосився, тож в найближчі дні в Левках чекають на студентсько-викладацьку експедицію з Прилук. Крім того, у левчан з’являються нові плани: упорядкування зупинки маршрутного транспорту (на що вже придбали фарбу та необхідні інструменти), а також реконструкція двох криниць. Одна з них — біля майбутнього парку, а інша трохи подалі, історичного значення — вона, за переказами старожилів, викопана ще монахами Густинського монастиря у ХVIII столітті. Тож життя в сорока пенсіонерів села Левки вирує, сповнене ентузіазму та планів.
Проте, зустрівшись з ними, ми були вражені прагматизмом авторів такої, на перший погляд, романтичної ідеї.
«У нашому селі прекрасні ставки. Якщо їх облагородити, привести до ладу село, воно може зацікавити інвесторів, — вважає Ганна Іванівна Колоша. — А що може бути краще, ніж саджати дерева? Я довгий час працювала у Львові, то й там саджала липи, щоб залишилися на пам’ять про мене».
«Я сама колісницька, а в Левки приїхала, коли вийшла заміж. Можу сказати, що тут прекрасна земля, краща, ніж в Колісниках. Сюди потрібно інвестора», — говорить колишня доярка Анастасія Лук (тепер на всі Левки тільки одна корова, пояснюють, що «більше нам і не треба»). У селі сподіваються, що результат земельної реформи буде на користь, проте, незалежно від цього, треба подбати про привабливий вигляд села. «Інвестор не прийде сюди відроджувати село. Для чого це йому? Він прийде заробляти гроші, — переконана Софія Іванівна Каїка. — Відроджене село потрібно нам, нашим дітям і внукам, які сюди приїжджатимуть. Буде життя — будуть і інвестиції, і зелений туризм». Тому, що Левки обрали правильну тактику в залученні інвестицій, уже є докази. Після публікації листа та виходу сюжету на СТБ, за словами Миколи Валька, він отримав кілька дзвінків від охочих придбати хатинку саме в цьому селі. Між іншим, ділянкою в Левках зацікавився і наш фотокор Костянтин Гришин, а після того, як пані Галина Трикоз нас нагодувала смачнючим левківським борщем з печі, бажання оселитися в Левках узагалі стало непереборним...
Ще одна доволі прагматична мета левківських пенсіонерів була висловлена рішучим голосом із натовпу: «Ми будемо жити, поки дерева не повиростають!»...
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ
Мабуть, в іншій країні з іншими потребами ця ініціатива села Левки не виглядала б так екзотично. Так, Володимир Лєсной у своєму листі написав чимало слушних зауважень. Та й не такі вже безгрішні левківські пенсіонери.
«А хто ж розтягнув колгосп? На початку 1990-х сидів голова колгоспу у своєму кабінеті, навколо все руйнувалося, повний хаос. До нього приходили односельці, цікавилися: «А можна шифер зняти?» — «Забирай!». Ніхто не думав про завтрашній день», — пригадує Микола Валько. Левчани не заперечують, що й вони, як і вся країна, мимохіть стали частиною руйнації. «Я пам’ятаю, як тоді президент Кучма заборонив навіть вживати слово колгосп. Це було великою помилкою. Не так треба було реформувати країну. Та й хіба це можна назвати реформою?» — риторично запитує сільський скептик Михайло Іванович.
Багаторічні колгоспи і колективна відповідальність майже вбили власну ініціативу в українських селян. Зруйноване село сьогодні зовсім не сприяє її народженню. Хтось підданськи чекає на милість держави та міфічну земельну реформу, хтось деградує разом із самою державною системою. За таких умов переосмислення власного досвіду, визнання власних помилок і, зрештою, конкретна дія виглядають, як подвиг.
Левчани за своє життя бачили всі етапи спустошення українського села — від втрати його індивідуальності до знищення всієї інфраструктури. Сьогодні вони кинули виклик розрусі. І судячи із завзяття левчан у Руїни з’явилася серйозна конкуренція.
P. S. Коли цей текст готувався до друку, нам зателефонував Микола Валько і розповів, що в Левки приїжджав прилуцький підприємець Олександр Малоголовий. Він оглянув старовинну занедбану криницю й пообіцяв її впорядкувати, стилізувавши відповідно до часу її створення.
Нагадуємо благодійний рахунок, на який можна перерахувати кошти на відродження села Левки:
ВАТ «Ощадбанк» 0221/0000
Код банку 343154
ОКПО — 02767378
транз. № 290999001
вклад до запитання
рахунок № 163773
Валько Микола Григорович
