«Батьки-засновники» нової політичної сили не приховують, що їхній проект націлений на майбутні парламентські вибори. «Сьогодні лівоцентристський партійний спектр витіснено з політичного життя країни й не має впливу ані на президента, ані на парламент, — заявив на прес-конференції в Дніпропетровську екс-соціаліст Йосип Вінський. — З цією метою «Справедливість», «Народна влада», Соціал-демократична партія України, СДПУ(о) й Українська селянська демократична партія прийняли рішення об’єднатися в потужну лівоцентристську силу під умовною назвою «Українська демократична лівиця». «Наша мета, — продовжує Й. Вінський, — побудова в Україні демократичного соціалізму, який успішно реалізується в багатьох країнах Європи». Колега Й. Вінського Станіслав Ніколаєнко вважає, що соціалістичній ідеології симпатизує третина українців, проте через розкол лівих сил їхні інтереси в парламенті не представлені. На його думку, лівиця має стати партією людей найманої праці. Правда, при цьому він не виключає й членства роботодавців — можливо, тому, що партію потрібно фінансувати. Колишні міністри-соціалісти вважають, що СПУ є політичною силою, чий рейтинг рухається до нуля. Втім вони не виключають, що, як й інші ліві партії, вона може приєднатися до нового проекту. Хоча це варто сприймати, вочевидь, як жарт.
Зусилля щодо створення в Україні масової партії «європейського соціалізму» можна було б лише вітати, коли б не одне «але». Відомо, що в європейських країнах соціалістичні й соціал-демократичні партії сформувалися в результаті тривалого розвитку робітничого й профспілкового руху. Запитання про те, чи є серед засновників лівиці хоча б один робітник, помітно збентежило Й. Вінського. «У соціал-демократів, — кивнув він на партнерів, — є школа робітничої молоді, де готують профспілкових лідерів». Проте засновники лівиці визнали, що в Україні немає справжнього робітничого й профспілкового руху, а лідер найбільшого профоб’єднання лобіює введення... 12-годинного робочого дня. «Профспілки, — сумно констатував Й. Вінський, — перебувають під контролем у олігархів». Самі екс-соціалісти не заперечують, що теж працювали міністрами в «буржуазному» уряді, проте завіряють, що одночасно боролися за права трудящих. Наприклад, піднімали зарплату своїм підлеглим. Правда, тут же виникло запитання Й. Вінському про істотне й неодноразове подорожчання залізничних квитків при Міністрові транспорту і зв’язку. Проте розвинути цю тему не вдалося, оскільки шум у залі зчинили ліві активісти, що вирішили захистити свого лідера. Замість цього організатори лівиці запропонували обговорити більш актуальну проблему — подорожчання комунальних послуг і, особливо, електрики з подачі нинішнього уряду. Вони погрожують, що вже 1 травня — в день солідарності трудящих — Україна почує їхній голос, і справа «не обмежиться святковими пікніками».
КОМЕНТАРI
Володимир ГУЛИМА, керівник Центру дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва, Львів:
— Підсумки останніх парламентських та місцевих виборів в Україні засвідчили значну втрату позицій силами соціалістичного табору, що певною мірою відповідає загальноєвропейським тенденціям, до того ж обумовлено їхньою малозмістовною діяльністю та марѓіналізацією лідерів. Водночас соціалістичні ідеї остаточно не втратили популярності у суспільстві, а в умовах жорстких економічних реалій лише знаходитимуть усе більше число прихильників. Отже, успішність проекту лівиці залежатиме від того, як організовуватиметься його промо-компанія та які молоді й свіжі у політичному сенсі обличчя асоціюватимуться з нею. З другого боку, позитивним моментом такого об’єднання має стати тенденція зникнення з українського політичного поля так званих диванних партій, що були створені для вирішення конкретних інтересів конкретних осіб. Якщо лівиці вдасться переконати суспільство в намірах відкинути персональні амбіції лідерів заради єдиної мети та ідеї на початковому етапі своєї діяльності, вона як мінімум приверне до себе увагу його значної частини.
У Західному регіоні України перспективи лівиці залежатимуть від конкретного наповнення їхньої діяльності. Значна частина суспільства в цьому регіоні конвертувала свої сподівання на краще майбутнє у підтримку ВО «Свобода», отже, підтримка іншої політичної сили залежатиме від того, як її представники виконуватимуть свої передвиборні обіцянки щодо боротьби із корупцією та підвищення соціальних стандартів життя. У будь-якому випадку широкої підтримки лівиці (якщо на розкрутку цього проекту не буде кинуто вагомі, у тому числі державні, ресурси) до найближчих парламентських виборів в Україні очікувати не випадає.
Сергій ШЕБЕЛІСТ, політичний оглядач, Полтава:
— Політичні сили лівого та лівоцентристського спрямування, безумовно, мають потенціал розвитку, адже в українському суспільстві існує стабільний запит на ідеї соціальної справедливості та «соціалізму з людським обличчям». Тим не менше, нині соціалістичні та соціал-демократичні партії перебувають у глибокій кризі. Колись впливова СПУ після перебування в «антикризовій» коаліції з «регіоналами» втратила авторитет і опинилася поза парламентом, зберігши, щоправда, певні позиції в місцевих радах, а СДПУ(о) дискредитувала себе в часи «розвинутого кучмізму», не кажучи вже про маргінальну вітренківську ПСПУ.
Тож цілком логічним кроком є поява «нових лівих», хоча серед їхнього числа переважно загальновідомі постаті, вихідці з тієї ж Соцпартії: Василь Волга (Союз лівих сил), Станіслав Ніколаєнко («Справедливість»), Йосип Вінський («Народна влада»). А це значною мірою підриває сподівання суспільства на появу в Україні європейських соціалістів, які не заграватимуть з «олігархічною» владою і справді відстоюватимуть інтереси людей найманої праці.
Незважаючи на це, ліві та лівоцентристські сили ще мають шанс на оновлення через формування «Української демократичної лівиці». Це об’єднання може здобути підтримку виборців, особливо в регіонах, які донедавна вважалися вотчиною соціалістів. До них, зокрема, належить і Полтавщина, котра давала СПУ та її лідерові Олександру Морозу непоганий електоральний «урожай» на президентських виборах 1999 і 2004 років і на парламентських перегонах-2006. Упродовж 2005—2006 років Полтавську обласну адміністрацію очолював соціаліст Степан Бульба, а ввірену йому установу жартома називали «обкомом Соцпартії», котра, до речі, й нині має свою фракцію в облраді.
Наприкінці січня 2011 року регіональні осередки партій «Народна влада», «Справедливість» і СДПУ(о) визнали необхідність консолідації заради спільної перемоги лівих ідей. Їхню ініціативу підтримали громадські організації «Європейська молодіжна ліга», «Молодіжна платформа», «Спілка молодих соціалістів», «Спілка підприємців» і «Об’єднання ветеранів Байконуру». На відміну від них, СПУ навіть не була запрошена на круглий стіл за участю полтавських лівих і лівоцентристів, що, схоже, не надто хвилює «традиційних» соціалістів. «Цим силам об’єднання необхідне, тому що поодинці вони просто зникнуть з електорального поля Полтавщини, — прокоментував ситуацію перший секретар обкому СПУ Степан БУЛЬБА. — Вони майже не мають своїх районних та міських структур — без урахування Полтави. Із сумом констатую, що більшість із них — це вихідці із нашої партії». Однак керманич полтавських соціалістів має зустрічну пропозицію. Він переконаний, що у нещодавніх соратників немає іншого шляху, ніж символічне «каяття» і повернення в лоно СПУ. Втім, учорашні однодумці не поспішають реагувати на заклики Степана Бульби і намагаються створити нову «лівицю» та повернути втрачену довіру «своїх» виборців на Полтавщині.
Айдер ЕМІРОВ, голова фонду імені Гаспринського, Крим:
— Сьогодні будь-який рух має перспективи лише тоді, коли в ньому є молодь. Старі соціалістичні рухи в Криму вже тихо розпустилися, а в молоді зараз вже виробилася алергія та стійкий імунітет проти колишніх політичних течій. І якщо, можливо, в Україні в цілому ще десь соціалістичні теорії й можуть бути живі, то тільки не в Криму. Слід констатувати — в тому вигляді, в якому нам її подавали, соціалістична ідея вже померла. Померла тому, що колишні соціалісти, по-перше, перекрутили ідеологію соціалізму, по-друге, вони не впоралися зі своїм головним завданням — із забезпеченням соціальних гарантій у період переходу від комунізму до ринкового суспільства на всьому пострадянському просторі. Це соціалісти головним чином винні в тому, що в нас сформувався капіталізм олігархічного, а не соціального типу.
У той же час це не означає, що соціалістична ідея в цілому в нас не має перспективи. Я думаю, що це справа часу. Сьогоднішня молодь старому соціалізму вже не вірить, а до соціалізму європейського типу вона ще не доросла, вона ще не знає, що таке соціалізм Швеції чи Норвегії, наприклад. Коли наша країна стане ще більш відкритою, коли зарубіжні поїздки й зарубіжне навчання молоді стануть широко поширеною нормою, коли молодь на живому прикладі узнає практику та особливості європейських соціалістичних партій, тоді, поза сумнівом, у нас з’являться послідовники, в тому числі й партії, що сповідують ідеологію європейського соціалізму, який на практиці довів свої переваги, в першу чергу в тому, щоб «олюднювати» дикий капіталізм.
