Ніко Ланге добре знає українську мову, любить філософію і вміє підкреслити її актуальність у наші дні. Під час нещодавнього семінару Вищої політичної школи, організованого Центром політичних студій та аналітики і Фондом Конрада Аденауера, керівником представництва якого є пан Ланге, учасники з усієї України мали змогу кілька днів не лише вивчати політичні ідеології та дискутувати про них, а й отримати безліч знань і корисного досвіду від самого Ніко Ланге.
Отож — фрагменти розмов учасників Вищої політичної школи з Ніко Ланге, членом Християнсько-демократичної партії Німеччини. На перший погляд, — з невиправним романтиком та ідеалістом. Але це тільки на перший погляд. Насправді всі його думки актуальні та слушні й, головне, цілком можуть бути втілені в життя. Адже він, Ніко Ланге, живе саме так.
— Пане Ланге, які філософи вам найбільше імпонують? Чиї думки зараз найактуальніші в українському суспільстві?
— В історії політичних ідей є чимало думок, які я вважаю важливими та які щодня надихають мене. Якщо згадати Платона, засновника політичної філософії, то справді цікаво подивитися на його розуміння політики. Згідно з Платоном, завжди слід дбати про те, щоб поліпшити велике ціле, зробити людей навколо себе кращими. Це — політика. Все інше — риторика, красномовство та псевдополітика. Гадаю, це — важлива думка, зокрема, і для України, в політиці якої на передній план часто виступають суто приватні інтереси.
Крім того, мені подобається ідея політичного суспільства, громадянського суспільства — так, як вона викладена в Аристотеля, а згодом — у Руссо. З одного боку, в ній наголошується, що ми можемо реалізувати себе лише в спільноті з іншими й завжди маємо враховувати у своїй діяльності суспільні інтереси. У добу дещо завеликого розвитку індивідуалізму це — важлива ідея як для Німеччини, так і для України. З іншого боку, це означає також, що держава живе лише за умови, що в ній є активні громадяни. Питання затухання інтересу до політики та зменшення активності, особливо серед молоді, є дуже важливим для багатьох країн ЄС і для України.
Звісно, думка про розподіл влади, яку ми знаходимо в Локка та у федералістів, є також дуже актуальною для України.
— Яке ваше ставлення до процесу глобалізації? Чи не втрачається при цьому національна індивідуальність держав?
— «Глобалізація» — це одне зі слів, які так часто вживаються, що вже ніхто й не знає, що ж вони означають. Можливо, це і є причиною того, що процеси економічного, політичного та культурного взаємонаближення, які маються на увазі, деяких людей просто лякають або сіють в них невпевненість.
Подивіться на мене. Я родом із Берліна і живу в Києві. Я багато подорожую — останнім часом був у Брюсселі, Франції, США та в інших місцях. Зараз я читаю книжку про Гану, слухаю британську музику, а на вихідні дивився іспанській фільм. Я люблю читати російську літературу, насолоджуюся таїландською кухнею та майже постійно перебуваю он-лайн в інтернеті. Чи можна сказати, що через це я втрачаю свою німецьку сутність? Гадаю — ні. Зовсім навпаки — завдяки порівнянням та обміну я все більше усвідомлюю свою німецьку ідентичність.
Існує досить поширене упередження, що за такого розкладу можна зрештою вийти на нульову ідентичність. Тобто чим більше хтось є європейцем, тим менше він — українець, або чим більше глобалізації — тим менше української ідентичності. Але це — нонсенс. Можна бути одночасно, так би мовити, «глобалізованим» або «європеїзованим» проте мати сильну національну ідентичність.
— Ви тривалий час живете в Україні, очолюєте Представництво Фонду Конрада Аденауера і спостерігаєте за розвитком суспільно-політичних процесів. Які ваші враження?
— Я все ще в захваті від України, хоч і прожив у цій країні понад чотири роки. Тут — такий динамічний розвиток подій, відбувається так багато — значно більше, ніж, наприклад, у Німеччині. Я із задоволенням тут живу.
Чого я часто не розумію — так це того, чому українцям, наприклад, нерідко так важко прийняти якісь свої рішення. І на 20-му році незалежності все ще точаться дискусії про принципові питання. Яка політична система є кращою? Як мають проходити вибори? Якою є національна ідентичність України? Хто є її найважливішими партнерами? Яка суспільна модель забезпечить Україні майбутнє? Інколи в мене виникає відчуття, що Україна тупцює на місці, тому що не має відповідей на ці базові запитання. На мою думку, слід прийняти якісь рішення та, зрештою, просуватися далі.
— А як щодо діяльності політичних партій і політиків? Чи є у нас ідеологічні партії? Можливо, можете провести паралелі між українським і німецьким політикумом?
— На жаль, політичні партії та більшість політиків України не мають політичних програм. Але я вважаю, що як виборці, так і самі політики поступово помічають, що без програми, без ідеологічних принципових рішень і чітких світоглядних орієнтирів реально неможливо розв’язати політичні проблеми. Взяти, наприклад, обговорення пенсійної реформи. Тут велике значення відіграє те, про чию відповідальність ідеться. Чи за це повинна відповідати держава, чи самі громадяни. Українські політики часто намагаються поєднати обидва підходи. Вони виступають одночасно як ліберали, соціалісти та консерватори. А це, на мій погляд, проблему не розв’яже.
А що стосується паралелей між Німеччиною та Україною, то я не думаю, що Україні дуже допоможуть порівняння. Не можна німецькі моделі просто так перенести на українські реалії. Можливо, Україна могла б повчитися того, що при розв’язанні політичних проблем слід виходити з програм та широкого обговорення питань, які мають бути вирішені: це стосується, наприклад, пенсійної реформи, реформи охорони здоров’я, податкової реформи. Лише за умови широкої дискусії та за участю всіх громадян радикальні реформи будуть сприйняті тими, кого вони стосуються.
— А ще в нас багато сперечаються про національну ідею. У вас такі суперечки, напевно, вже давно не виникають?..
— Дуже часто мені доводиться чути від різних українських співрозмовників слова про «національні ідеї» та «національні інтереси». При цьому кожен має на увазі, вочевидь, щось своє, і в цьому полягає проблема.
Для сучасної німецької ідентичності неважливо, наскільки сильною є Німецька держава. Значно важливішим є те, наскільки добре можуть жити в Німеччині люди. Для нас важливо бути надійним партнером та продавати в усьому світі якісні німецькі вироби. Адже це — цікава перспектива, зокрема, — і для України.
— Ви говорили, що для вас моральний імператив Канта — це християнська етика. А які принципи в житті особисто для вас є найважливішими?
— Я говорив, що моральний імператив Канта та християнська етика, по суті, говорять про одне й те саме: я маю поводити себе так, як хотів би, щоб інші поводили себе по відношенню до мене. Хай це звучить банально, але для мене це — найважливіша думка для злагодженого співіснування людей у суспільстві. Легко говорити про те, що інші не дотримуються законів, що інші загрузли в корупції, не говорять правду тощо. Більш відповідальним є підхід, коли ти сам дотримуєшся законів, нікому не даєш хабара та ні від кого не приймаєш гроші, не брешеш тощо. Позитивні зміни в суспільстві залежать від позитивних змін у нашій власній поведінці, й ця думка є для мене дуже важливою.
