На початку 1990-х років Україна займала одне з перших місць у світі за кількістю розстрілів як найвищої міри покарання за скоєння злочину. За першы чотири роки нашої незалежності таким чином було покарано 612 осіб. Скасування смертної кари є необхідною умовою для вступу в Раду Європи, тому під тиском європейців 1997 року Україна ввела мораторій на смертну кару, а 2001-го — остаточно від неї відмовилася.
22 лютого цього року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо введення смертної кари як виду покарання)». Авторами законопроекту виступили депутати від Комуністичної партії України Петро Симоненко, Ігор Алексєєв і Валерій Бевз. Необхідність повернення до смертної кари комуністи пояснюють зростанням рівня злочинності, витратами на утримання злочинців та аргументують свою позицію громадською думкою. «Під час поїздок по країні до наших депутатів постійно звертаються виборці і запитують: чому вбивці, засуджені за свої жорстокі діяння, через досить нетривалий час знову опиняються на волі і досить-таки часто знову здійснюють вбивства? Люди кажуть: час вже поставити на цьому крапку», — переконує депутат від КПУ Євген Царьков.
Тим часом фахівці з Інституту соціології стверджують, що підтримка смертної кари некомпетентною більшістю в усіх суспільствах є доволі високою. Втім, за даними досліджень інституту, за останні десять років в Україні ставлення до питання смертної кари змінилося. Якщо 2000 року дві третини населення вважали, що смертну кару скасували завчасно, то сьогодні таких тільки 50%. Пояснити такі тенденції та навести свої аргументи ми попросили заступника директора Інституту соціології НАН України Євгена ГОЛОВАХУ:
— Нічого дивного в тому, що тему смертної кари вкотре підняли саме комуністи, немає. Їхні шанси на наступних виборах стають все більше й більше примарними. Тому це суто популістські заклики, які, щоправда, спираються на переважну громадську підтримку ідеї повернення смертної кари як засобу запобігання тяжких злочинів. Про що це свідчить? Про те, що в нашому суспільстві дуже високий рівень агресії і високий рівень злочинності. Природно, це непокоїть людей, а оскільки більшість з них нефахівці, то вони вважають, що впровадження смертної кари — єдиний шлях зменшення загрози для їхнього життя. Насправді — а про це вже знають фахівці з історії, психології, юриспруденції — смертна кара не є засобом для зменшення загрози життю, здоров’ю та майну людини. Смертна кара — це історичний рудимент, що регулювався давніми традиціями. Дуже важко знайти культури, в яких би не було смертної кари, хіба що якісь винятки. Щодо сучасних теорії і практики покарань за злочини, то країни, які виходять на досить високий рівень життя та розвинену демократію, поступово відмовляються від смертної кари. Є, звичайно, приклад США, але він особливий і його можна довго аналізувати. До речі, не у всіх штатах смертну кару збережено, і там теж із цього приводу ідуть запеклі дискусії. В США взагалі зовсім інша система юриспруденції і система покарань, як, до речі, зовсім інший рівень корумпованості та професійності правоохоронних та судових органів. Загалом же, європейський досвід свідчить, що шлях Європи — це шлях до відмови від смертної кари. А Україна ж, як я розумію, прагне приєднатися до європейської спільноти. Цей аспект питання неодмінно треба враховувати. Якщо ми повернемося до смертної кари, шлях до Європи стане для нас практично неможливим.
Взагалі система покарань в Україні досить дивна. Вона залишилась ще з радянських часів. У нас за дуже тяжкі злочини — вбивства — дають десять-дванадцять років. Треба вивчити досвід європейських країн і привести своє законодавство у відповідність з європейським, а не з радянським.
— З погляду соціальної психології, чи є якісь особливості в питанні введення чи скасування смертної кари в країні, яка значною мірою постраждала від радянської репресивної машини?
— В тому ж і справа, що це надзвичайно складна проблема — повернення смертної кари в країні, де вона не була винятком, а через неї пройшли мільйони людей — чи то за вироком, чи то без жодних вироків. Той досвід — це ще один аргумент проти повернення смертної кари. Є небезпека відтворення того досвіду. Загроза зведення рахунків на ідеологічній чи прагматичній підставі у нас значно вища, ніж в інших країнах, бо ми вийшли з радянського періоду.
Питання смертної кари тісно пов’язане з рівнем агресії. А агресія громадян напряму пов’язана з агресією держави. Якщо держава стає більш жорстокою, такими ж стають і громадяни. Держава повинна демонструвати ознаки цивілізованості. І якщо постає необхідність посилення суворості покарання, то це необхідно робити — але ж не смертною карою. Скажімо, до тридцяти років позбавлення волі — таким чином унеможливлюється ймовірність повторення злочину. А у нас мало того, що за навмисні вбивства злочинці отримують невеликий строк, так вони ще й мають можливість достроково вийти на волю! Для української держави немає проблеми смертної кари — це, швидше, проблема для комуністів. У нас же проблема — привести своє законодавство у відповідність до вимог часу.
— Якщо все ж таки така дискусія в суспільстві виникає, яким чином і в якій тональності її треба вести?
— Пам’ятаю, років із десять тому у Франції проводили таке дослідження, і там теж більшість населення підтримувало повернення смертної кари. Але не завжди громадська думка є вирішальним чинником у прийнятті рішень. Якби в Україні ухвалювалися рішення винятково на основі громадської думки, передусім постраждали б наші можновладці, та ще й як! Тому, звичайно, обговорення треба починати з фахівців. Мені здається, що в колі спеціалістів (психологів, психіатрів, юристів, соціологів і навіть політиків) ідея смертної кари все ж таки маргінальна, підтримують її тільки поодинокі постаті. Якби в нас були справді впливові громадські організації, які б казали, що це єдино можливий шлях покращити ситуацію зі злочинністю в країні, то до їхньої думки, звичайно, треба було б прислухатися. Але хіба ви чули заклик хоч однієї авторитетної громадської організації про повернення смертної кари? Я такого не чув. Не треба повертати нас до тих норм, яких ми ледве-ледве здихались.
За допомогою регіональних кореспондентів «Дня» ми провели заочний круглий стіл з питання відновлення смертної кари в Україні. До вашої уваги — думки експертів.
Олександр МУЗИКА, декан соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка, професор, кандидат психологічних наук:
— З’явилася в пресі інформація-одноденка про травму на виробництві — і циркуляр у відповідь (реакція): в усіх вишах навчальну дисципліну «Безпека життєдіяльності» звести в ранг «Історії КПРС» часів СРСР — ввести до білетів на державних іспитах, включити в дипломні роботи з усіх спеціальностей... Колись, здається, Луначарський сказав: якщо хочете виховати атеїстів, введіть Закон Божий у школи обов’язковим предметом. Може, краще на гроші, які йдуть на подібні реакції, створити хороші навчальні фільми, запустити соціальну рекламу? Але ж то працювати треба. А ріст дитячої злочинності? Згоден з тими, хто серед причин виділяє агресивне медіа-середовище, міліарні комп’ютерні ігри і доступність порно. А чому б ті гроші, які мають піти на репресивний апарат, не спрямувати на створення і поширення альтернативного україномовного продукту: інтелектуальних і пізнавальних україномовних комп’ютерних ігор, підліткових серіалів, які б задавали стандарти соціальної поведінки. Чому б не підтримати центри дитячої творчості? Чому б не підтримати молодіжні громадські організації?
Жанна ДУБЧУК, начальник служби у справах дітей Рожищенської районної держадміністрації, Волинська область:
— За шість років, що я працюю у службі у справах дітей, у нашому районі в місця позбавлення волі потрапив лише один неповнолітній. Статистика начебто могла б тішити, якби не ситуація загалом: за останній рік, принаймні, в нашому районі, криміногенна ситуація гіршає, а кількість правопорушень серед неповнолітніх зростає. Мій досвід засвідчує, що у даній ситуації не можна відкидати впливу генів, спадковості. Хоча знаю і матір, цілком порядну особу, яка зі сльозами на очах благала, аби ми... забрали її сина у тюрму, бо інакше вона сама повіситься. Адже цей юнак виносив усе з дому, нападав на людей, підставляючи їм ніж до горла... У Рожищенському притулку для дітей я розмовляла з 12-річним хлопчиком, власне дитиною, який щиро розказував, що не може побороти у собі потягу до крадіжок. Першу крадіжку він скоїв у шість років. Каже, що річ йому й не потрібна, але щось змушує її красти...
Аналіз нашої служби за кілька років засвідчує, що найчастіше правопорушення скоюють діти, які виростають у неповних сім’ях, де їх виховує одна мама, а тата немає навіть на свята... А якщо в сім’ї, в якій виріс неповнолітній злочинець, є тато, то він, як правило, зловживає спиртним. Якщо правопорушення скоїла дитина з благополучної родини, то це для неї, за рідким винятком, стає уроком на все життя. Такі підлітки щиро каються і потім стараються забути скоєне як страшний сон.
Наше суспільство змінюється на очах. Навіть раніше ми не спостерігали у своїх підопічних такої жадоби до грошей, до легкого збагачення. Причому це діти із родин, які не є забезпеченими в матеріальному відношенні, а коли в суспільстві знижується рівень достатку, то така ситуація формує нові кадри для виправних колоній. Нинішні діти дуже рано стають дорослими. Але цю дорослість насамперед вбачають у наявності калитки з грошима. Тому й трапляються класичні правопорушення, коли, наприклад, син викрав у рідної мами 500 гривень, за які завіз друзів до Луцька на піцу й пиво... Або був випадок, коли неповнолітня дівчина, проходячи зі своїм хлопцем повз поля, де пасся неприв’язаний кінь, осідлала того коня, прокаталася і поставила. Але господар уже встиг заявити в міліцію про пропажу. Наша служба боролася за цю дівчину, аби не доводити справу до тюрми, бо все сталося через підліткову недоумкуватість. Не з хліва ж вона вивела ту худобину. Але міліції теж буває вигідно поліпшити свою статистику...
Наше суспільство потребує більшого роз’яснення серед неповнолітніх правил співжиття, верховенства закону. Бо зустрічаєшся з тим, що не вважають злочином «взяти» щось у колективному господарстві, на підприємстві, не розуміють, що це теж — власність.
Мирослав МАРИНОВИЧ, віце-ректор УКУ, правозахисник, член-засновник української Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні:
— І з досвіду Радянського Союзу, і з європейського досвіду: відновлення такого покарання, як смертна кара, не впливало прямо на поліпшення криміногенної ситуації — рівень злочинності залежав від інших чинників. Навіть навпаки. Досвід СРСР засвідчив — коли зросло число зѓвалтувань, радянський законодавець ввів смертну кару за зѓвалтування, одначе це не вплинуло на кількість зѓвалтувань, натомість збільшило кількість убивств, тому що ѓвалтівники ще й почали вбивати жертв, щоб не було слідів. Отож у мене щодо відновлення смертної кари є однозначне ставлення.
Олег МИЦИК, адвокат, Львів:
— Як християнин, я категорично проти відновлення смертної кари — нам Бог дає життя, і Бог має життя забрати. Як громадянин, зважаючи на кількість жорстоких злочинів, можливо, десь би й допустив думку, що злочинців повинні б суворіше карати. Але категорично як юрист заявляю: цього робити не можна. Чому? По-перше, через тотальну корумпованість правоохоронних органів. По-друге, через відсутність виправдальних вироків. Статистика говорить: таких вироків у нас 0,02%. У зв’язку з тим, що маємо тотальні тортури і насильство з боку працівників міліції й люди дуже часто визнають вину, не вчинивши таких дій. А тепер уявіть собі, що цю людину примусили зізнатися у вбивстві... Також маю наголосити на надзвичайно низькій правовій культурі населення. У нас люди не вміють захищатися з першої хвилини, не відчувають потреби у захисникові при спілкуванні з правоохоронними органами.
Олексій ГОРЕЦЬКИЙ, правозахисник, випускник вищого міжнародного курсу із захисту прав людини Гельсінського фонду прав людини, Рівне:
— Смертна кара суперечить розвитку суспільних відносин у демократичній державі. В Україні її було скасовано, підписано відповідні міжнародні документи, тож відновлення смертної кари на сьогодні — не лише несерйозний, а й неправомірний процес. Юридично відновлювати таку міру покарання доволі складно. Оскільки було підписано відповідні міжнародні документи, то законопроекти, які суперечитимуть їм, не будуть чинними. А щодо соціального компонента, то у світі простежується тенденції гуманізації суспільства — якщо раніше в деяких державах відновлення смертної кари підтримували дві третини респондентів, то тепер — менше половини. У багатьох країнах таку міру покарання скасовують. Смертна кара не здатна вплинути на криміногенну ситуацію. Це найпримітивніший підхід представників влади щодо врегулювання проблеми. Насправді довічне ув’язнення — велика міра покарання. Держава, навпаки, повинна дбати про підвищення стандартів утримання в’язнів, як це роблять у цивілізованих країнах.
Володимир ПОДГОРНОВ, соціолог, президент Українського фонду «Громадська думка», Львів:
— Як тільки почалася криза, рівень злочинності на Львівщині поступово почав підніматися, й ця проблема опинилася в першій десятці проблем області. Зрозуміло, що на перших місцях корупція, зростання цін, безробіття... Криміногенна ситуація — на сьомому чи восьмому місці за рейтингом, і є тенденція до зростання. Тепер щодо смертної кари... Ми досліджували цю тему ще тоді, коли проводився мораторій. Зрозуміло, що одностайності у цьому питанні немає, суспільство розділене приблизно 50х50. (Коли краще живемо, стаємо добрішими.)Оскільки 80% мешканців Львівщини сповідують європейські цінності, все ж таки в цілому в нас прихильників смертної кари менше, ніж прихильників мораторію. Але ми ставимо у своїх дослідженнях й інші питання, які стосуються довіри до правоохоронних органів, до судів, а також щодо того, чи можуть потрапляти до в’язниць невинні, чи можуть бути невинні засудженими до смертної кари... Респонденти хочуть справедливого слідства і покарання реального злочинця. Зараз же можна говорити про 30% невинних, які перебувають у тюрмах. То що, вони теж можуть бути страченими? На таке Львівська область, як показують наші дослідження, не погоджується. Моя особиста думка така: навіщо збурювати суспільство цим питанням?
Сергій ПАСІЧНИК, адвокат проекту «Захисти своє право!» у Черкаській області:
— У цілому відновлення смертної кари буде більше створювати ризиків, ніж плюсів, якщо говорити про поточний момент. Якась вища міра, звісно, повинна бути — те, що людей змушувало б задуматися. Але враховуючи ситуацію, яка в нас є із судочинством та правоохоронною системою, то, чесно кажучи, завжди є ризик того, що смертна кара буде застосована в першу чергу проти тих, хто не підпадає під цю статтю. Зрозуміло, що є певні категорії злочинців, які повинні бути ізольовані від суспільства, і є певні види злочинів, за які в більшості цивілізованих країн карають більш жорстоко. Наприклад, злочини проти жінок і дітей — вони мають каратися більш жорстоко, ніж це є зараз у нас (стерилізація педофілів і тому подібне). Попри те, що США діють відповідно до демократичних стандартів, там у частині штатів від смертної кари не відмовилися. Тому це відкрита дискусія, але, наголошую, що з тим рівнем функціонування правоохоронних органів, коли дуже часто людей затримують за надуманими звинуваченнями і тим більше — за надуманими звинуваченнями їх засуджують, завжди існує ризик того, що смертна кара буде застосовуватися не для того, для чого вона застосовується в тих країнах, де вона ще збереглася.
До чого призводить практика різного ставлення до смертної кари, можна подивитися по історії ряду країн, де вона застосовується. Є приклад Китаю, де смертні кари щодо корупціонерів чи інших злочинців є показовими, вони є певним впливом і дисциплінують населення; з іншого боку, є Сомалі чи Іран, де смертна кара фактично застосовується для розправи з інакомислячими, для гендерного тиску тощо.
Володимир ФЕСЬКОВ, представник Карпатського агентства прав людини «ВЕСТЕД», Ужгород:
— Для мене основні показники — кількість життєвих трагедій людей, з якими зустрічаюсь, їхні причини та наслідки їхнього розв’язання. Дуже часто зустрічаю людей, яких скривдили та які не отримали відповідної підтримки з боку державних захисників. Більше того, останні перед ними зачинили двері, роблять все, аби справу закрити, і методи часто бувають приголомшливі.
Заголовками про злочини кишать місцеві інтернет-видання. Багато з них — від безвихіддя та втрати контролю людини над ситуацією. Все це говорить про те, що зовсім не проводиться робота з профілактики, так звана на випередження, чим полюбляють вихвалятись у звітах чиновники і правоохоронці. Звірячі злочини, від яких гудить все місто, не розкриваються. Часто імена нелюдів відомі, але чи відповіли вони за свої вчинки?
Неодноразово був ініціатором доправлення розбишак у міські відділки, так там з ними міліціонери за руку вітались і дозволяли їм мені погрожувати. Минулого місяця один із працівників ППС Ужгорода — І. Монда — вирішив залякати мене видуманим затриманням, імовірно, аби вибити гроші. Коли я попросив його пред’явити посвідчення, міліціонер на очах у моїх товаришів взяв мене за горлянку. Звісно, я цього йому не спущу, але скільки людей готові себе захистити?
Олександр БУКАЛОВ, голова громадської правозахисної організації «Донецький меморіал»:
— Найперше, ми не спостерігаємо якогось вибухоподібного сплеску злочинності з того моменту, коли цей атавізм радянської епохи було нарешті скасовано. Коливання кількості тяжких злочинів, зокрема, по Донецькому регіону постійно відбуваються, проте я схильний списувати їх більше на недосконалість статистики (або, простіше кажучи, на «ручне керування» звітними показниками з боку посадовців із великими зірочками на погонах).
Громадянин, який не має грошей чи «руки» у владних органах, може поплатитися життям за злочин, якого не скоював. Тут доречно буде пригадати, як кілька років поспіль у Маріуполі діяв зухвалий серійний убивця, на спіймання якого були кинуті всі оперативники міста. Коли вар’ята нарешті «вирахували» та схопили, виявилось, що за скоєні ним криваві злочини вже засуджено невинну людину. Якби на той момент діяла смертна кара, помилка правосуддя виявилася б невиправною.
Нарешті, зважимо на те, що «куля в потилицю», по суті, не є справедливим покаранням (бо правосуддя завжди мусить залишати злочинцю надію на покаяння та спокуту), а лише швидка розправа з «незручним» членом суспільства. Повторюся, то один із пережитків тоталітарної радянської доби. Років через 10—15 нам дико буде навіть згадувати про нинішню дискусію на таку тему.
Василь СУХОВ, координатор громадської організації «Громадянський актив Дніпра», член суспільної ради при Дніпропетровській облдержадміністрації:
— Враховуючи становище нашого правосуддя й методи роботи правоохоронних органів, відновлення смертної кари в Україні просто неприпустиме. Не варто забувати, що перш ніж упіймали й викрили Чикатило, Онопрієнка або Ткача, їхні злочини були приписані безневинним людям, а деяких встигли розстріляти. Хоч би яким тяжким був злочин, тривале або довічне ув’язнення — цілком адекватна міра покарання. Будь-який убивця або насильник у в’язниці залишається наодинці з собою і тисячу разів може переосмислити скоєне. Позбавлення волі не позбавляє людину життя, а отже, завжди є шанс виправити судову помилку. Невипадково майже в усіх європейських країнах смертну кару скасували. При цьому в них є суд присяжних, який розглядає найтяжчі злочини. В Україні такого суду немає, і, судячи з усього, з’явиться він нескоро. Тому сфабрикувати кримінальну справу й засудити невинного в нас дуже просто. Більше того, якщо смертну кару відновити, то для зведення рахунків не потрібні будуть кілери. У цій ролі можуть виступити корумповані слідчі та судді, які за певний хабар «забезпечать» смертний вирок. Щодо криміногенної ситуації в країні та регіоні, то вона, безумовно, погіршується. Але погіршується не так через те, що злочинці знахабніли, як через деградацію правоохоронних органів. Вони не виконують своїх функцій і нерідко садять за ѓрати безневинних. Роблять це задля «покращання» показників, щоб отримати підвищення або премії. Не секрет, що чимало кримінальних справ, особливо з економічних злочинів, за гроші відкривають і закривають. У цілому, в правоохоронних органах процвітає хабарництво. Говорю про зловживання не з чуток, а як колишній член суспільної ради з дотримання прав людини при ГУМВС у Дніпропетровській області. Зовсім нещодавно цю раду було розпущено керівництвом обласної міліції, напевно, тому, що вона порушувала незручні питання. Щоправда, тепер я та мої колеги намагаємося продовжити правозахисну діяльність у суспільній раді, створеній при Дніпропетровській облдержадміністрації.
Арсен ОСМАНОВ, юрист Комітету з моніторингу свободи преси в Криму, правозахисник:
— Юристи та соціологи завжди зазначають, що є жорстка залежність криміногенної ситуації від економічного стану суспільства. При погіршенні життя частина суспільства, яка викинута обабіч економічного процесу, завжди намагається вижити за рахунок зловживань, економічних злочинів та навіть банальних крадіжок і пограбувань. Не дивно, що в такій ситуації відчай суспільства знову доходить до ідеї про відновлення смертної кари як вищої міри покарання. Але звичайна розсудливість правників та компетентність у справі боротьби зі злочинністю говорять про те, що цього допустити не можна.
По-перше, практика передових країн Європи говорить про те, що благополучні суспільства можуть успішно справлятися зі всіма проблемами без смертної кари, бо за своєю суттю це є звичайне, тільки узаконене, вбивство, на що ні нам, людям, ні державі ніхто права не давав.
По-друге, смертна кара не є проявом гуманності суспільства самого до себе, а без цього неможливий успішний саморозвиток соціумів, неможливе зростання та зміцнення його моральних підвалин. Із часом суспільства мають ставати кращими, а смертна кара, як це свідчить історія, веде до деградації людини як суспільної істоти...
По-третє, смертна кара як міра покарання не дієва, її використання протягом цілих століть не дало результату і не зменшило рівень злочинності в багатьох країнах.
По-четверте, заміна смертної кари на пожиттєве ув’язнення як вищу міру покарання є економічно доцільнішою, оскільки зменшує витрати пенітенціарної системи за рахунок зменшення витрат на механізми її виконання, які значно дорожчі, ніж утримання пожиттєвих в’язнів.
Дементій БІЛИЙ, голова Херсонської обласної організації Комітету виборців України, член української Гельсінської спілки з прав людини:
— Ми повинні давати шанс розкаятися, спокутувати свої гріхи. Цього нас вчить християнська мораль. Звісно, соціально-економічне становище на Херсонщині, як і в усій Україні, погіршується. Люди біднішають. Безробіття, безгрошів’я, відсутність перспектив — усе це призводить до підйому алкоголізму, а зрештою — до зростання злочинності. Однією виховною роботою тут не обійдешся. Перш за все держава повинна поліпшити економічну ситуацію. Переконаний, створення нових робочих місць, розвиток виробництва різко скоротить кількість злочинів. Молодь зможе знаходити цікаве для себе не лише у пивбарах і нічних клубах із сумнівною репутацією, а й зацікавитися здоровим способом життя, підвищувати свій культурний і освітній рівень. До цього її спонукатиме саме буття.
