Як і раніше у випадку з Митним союзом, Росія знову закладає «міни» нерівноправних відносин під Єдиний економічний простір (ЄЕП) із найближчими сусідами та партнерами, що формується. Як один з головних зовнішньополітичних козирів сьогоднішня Росія активно використовує нібито досягнутий прорив у взаєминах із найближчими партнерами по СНД, що завершився створенням Єдиного економічного простору (ЄЕП). Здавалося б, дійсно, з підписанням на початку останнього місяця минулого року в Москві президентами Росії, Білорусі та Казахстану великого пакету документів, що складають нормативно-правову базу ЄЕП трьох країн, колишні проблеми у взаєминах між найближчими — принаймні формально — партнерами можна вважати такими, що залишилися у минулому. Проте, з російського боку до відносин із союзниками й тут була внесена солідна «ложка дьогтю». Як і роком раніше, «під завісу» 2009 року у випадку з Митним союзом, так і на межі 2010 — 2011 років під ЄЕП закладена справжня «міна» нерівноправних відносин, і якщо її вчасно не знешкодити, вона здатна в будь-яку мить «здетонувати».
Справа знову стосується мита на російську нафту, що постачається до Білорусі. Ще в грудні 2009 року всі вдумливі росіяни були вражені, коли від Мінська раптом почали вимагати погодитися з довільно, незрозуміло за якою методикою зробленими в Москві розрахунками, з яких випливало, що віднині, згідно з чинними міждержавними домовленостями, нафту, що постачається до Білорусі, треба ділити на дві частини. При цьому менша частина, призначена (згідно з російським трактуванням) «для внутрішнього споживання» сусідів, постачалася б через кордон безмитно, зате з іншої — значно більшої — частини стягувалося б, у повному протиріччі з принципами Митного союзу, 100% мито. Ця безпрецедентна вимога обгрунтовувалася тим, що Білорусь, мовляв, використовує другу частину нафти для переробки на власних заводах, після чого у вигляді високооктанового палива експортує «з вигодою для себе».
Сама постановка питання про якесь «розділення» будь-якого товару на деякі «частини» — для «внутрішнього» й «зовнішнього» користування — абсолютно абсурдна й у корені суперечить усій логіці розвитку відносин усередині Митного союзу, який саме й створювався для торгівлі без якихось обмежень; при цьому природне право будь-якого покупця — використовувати куплений товар, як йому заманеться: відразу споживати, закладати до сховищ або переробляти в своїх інтересах. Якщо сама Росія, потураючи апетитам сировинних олігархів і наскрізь корумпованих чиновників, жене на експорт дедалі більшу кількість необробленої нафти, то це її особиста справа, але чому Білорусь не може розпоряджатися нафтою, яку купує в умовах Митного союзу, глибоко переробляючи її на своїх чудово оснащених і модернізованих заводах? До речі, якщо вже Росія бажає отримувати додатковий прибуток від власної експортованої нафти, але не має в себе достатніх переробних потужностей для переробки її на бензин і гас, то хто заважає їй ініціювати укладення великого коопераційного договору з сусідньою Білоруссю? Принцип простий: ми вам — додаткові обсяги нафти, ви нам — частину виробленого з неї високооктанового палива. За такими схемами співпрацюють десятки країн світу, але, мабуть, для Росії подібний досвід — не аргумент і не указ.
Натомість, як усі пам’ятають, під Новий 2010 рік мав місце грубий тиск на партнера, унаслідок чого, цілком природно, виник абсолютно прогнозований конфлікт. Знадобилося декілька турів російсько-білоруських переговорів, щоб ситуація виявилася тимчасово врегульованою. Саме тимчасово, оскільки всім було зрозуміло, що не може бути жодного Митного союзу в умовах подвійних стандартів. Це коли, скажімо, Росія минулого літа, зіткнувшись з неврожаєм гречки, наполягала на своєму праві — саме посилаючись на правила Митного союзу — купувати гречану крупу у білоруських сусідів без будь-яких обмежень і цінових надбавок, але водночас при цьому продовжувала наполягати на своєму праві постачати до Білорусі нафту з обмеженнями й при цьому залізати до неї в кишеню. Подібна поведінка, цілком природно, породжувала б дедалі нові конфлікти.
Тим часом, упритул постало питання про підписання угод щодо ЄЕП, який, узагалі, є кроком уперед порівняно з Митним союзом і передбачає вільне пересування через кордони вже не лише товарів, а й капіталів, і робочої сили на всій території трьох держав. Проблема нафтового мита виглядала в цьому контексті взагалі дикістю, й під час переговорів питання начебто вдалося владнати — але як. З’ясовується, що Росія відмовилася від стягнення мита саме на нафту, але аж ніяк не від горезвісного принципу розділення її на все ті ж таки «дві частини». Тепер через внутрішній кордон Росії та Білорусі сама нафта повинна постачатися безмитно, але на зовнішньому кордоні Білорусі нафтопродукти, вироблені з усе тієї ж «другої частини» ввезеної з Росії нафти, відстежуватимуться й з них стягуватиметься 100% мито, яке мусить перераховуватися до російського бюджету.
Виходить, не києм, то палицею Білорусь знову змушують двічі платити за товар — цього разу вже в рамках конструкції, що голосно зветься Єдиним економічним простором. І знову жодних для себе обмежень у відповідь — до жодного різновиду білоруських товарів — Росія не передбачає: свобода пересування й використання товарів у цьому випадку застосовується без будь-яких вилучень. Виходить, рівності партнерів знову немає? То що, невже й черговий рік мине під знаком дії подвійних стандартів?..
І головне: якщо країна, яка претендує на те, аби називатися «великою», всіляко норовить «по-дрібному» обібрати навіть найближчих союзників, то чого від неї можуть очікувати всі інші держави?..
