Стабільна нестабільність — такий діагноз можна ставити не тільки погодним умовам, які нам уже кілька років пропонує природа, а й усьому нашому життю — економічному, політичному, соціальному. Обіцянки «стабільності» від владної партії треба забути, адже про яку стабільність можна говорити, якщо в країні потрібно робити реформи. До того ж системні, які вимагають розуму від влади та розуміння в людей (інша річ — їхня якість).
Тому адаптуватися, пристосовуватися — це одна з основних вимог суспільства до кожної людини. Фахівці вважають, що основна ознака того, що людина «вписується» в життя — це її власне усвідомлення того, що потрібно пристосовуватися. Звичайно, найлегше це роблять молоді, оскільки в них ще не сформувалися стереотипи поведінки, ще немає боязні невдачі, в них ще є багато енергії і сил. Інститут соціології НАН України понад 15 років проводить дослідження змін, які відбуваються в українському суспільства, зокрема, й моніторинг того, як почувається особистість у ситуації «стабілізації суспільної нестабільності».
Згідно з висновками, які зробила науковий співробітник інституту, професор Олена Злобіна, зараз в Україні є група з високим адаптивним потенціалом (це люди, які готові проявляти нові підходи в житті, проявляють свою ініціативу, шукають можливості самореалізуватися), друга група — це ті, хто намагається пристосуватися, третя — з низьким адаптативним потенціалом (громадяни, які не хочуть або не можуть пристосовуватися до нових умов).
— Загалом, залежність бажання і вміння пристосовуватися до змін, залежно від віку респондентів, має сталий характер. Із віком відсоток тих, хто не хоче пристосовуватися, поступово зростає. Проте причини цього явища пов’язані не тільки й не стільки з тим, що з роками знижується сама здатність до адаптації. Характерно, що із зменшенням з роками загальної частки тих, хто не бажає пристосовуватися, кількість представників цієї групи залишається незмінною в наймолодшій віковій групі. Так, для молоді 18—25 років і в середині 90-х і через 15 років вирішальною є успішність, а самооцінка відбиває досвід первинного самостійного входження в соціально-економічні відносини, — переконана доктор соціологічних наук, науковий співробітник Інституту соціології Олена Злобіна.
Стверджуючи, що протягом останніх 10 років в Україні зменшилася кількість тих, хто не хоче й кому важко пристосовуватися, фахівці Інституту соціології оперують таким даними: до початку 2000-х частка тих українців, які жили в очікуванні змін на краще й не бажали пристосовуватися до ситуації, становила 45—47%. Приблизно така ж кількість українців — 43—44% — активно залучалася до нового життя, була в активному пошуку (перекваліфіковувалася, змінювала професію і місце роботи, навіть країну). Решта відповіли, що не визначилися.
Минуло 10 років, якщо порівняти з нинішніми даними, то кількість пристосованих до життя українців зросла на 10% (становить 53%) і на стільки ж знизилася кількість непристосованих (34%). Можна припустити, що це пенсіонери, люди з обмеженими можливостями.
Загалом же соціологи вважають, що зараз в Україні сформувалася достатньо велика група «з високим адаптивним потенціалом». Якщо подивитися на сьогоднішні події, то представниками людей з високим адаптивним потенціалом можна назвати підприємців малого й середнього бізнесу. Це люди, які створили свій Майдан, які відстоюють своє право займатися бізнесом, жити за рахунок власних зусиль, не очікуючи нічого від держави, це люди, які у всіх країнах складають середній клас. Тішить те, що вони демонструють послідовність у діях, знають, чого хочуть від влади й диктують свої умови.
Менш адаптованими, хоча їх досить багато в Україні, є громадяни, яким понад 50 і більше. Олена Злобіна вважає, що природа небажання пристосовуватися до нових умов у цих людей — своя.
— Історія особистого життя людей старших вікових груп тісно пов’язана з історією суспільства, якого вже немає. І сучасний стан речей вони оцінюють, зважаючи на досвід минулого. Якщо люди молодшого віку активно залучаються до нового життя, інколи навіть всупереч власним бажанням, старші вікові категорії не хочуть пристосовуватися не лише внаслідок реального погіршання свого матеріального становища, а й тому, що переживають знецінення досягнутого в минулому. В психологічному плані цю категорію можна умовно поділити на тих, хто не зміг розкрити себе з різних причин і тепер поширює свою внутрішню незадоволеність собою на ставлення до життя загалом, і на тих, чия успішна самореалізація значною мірою загальмувалася або й припинилася внаслідок суспільних трансформацій, — каже Олена Злобіна.
Соціологи й психологи радять: своє теперішнє життя краще порівнювати не з минулим, а з бажаним майбутнім. Це позбавить негативних переживань, мобілізує сили, дасть надію. Звичайно, не потрібно сидіти склавши руки, треба використовувати можливість, щоб поступово змінювати своє життя на краще. І такі тенденції в суспільстві бачать соціологи: «оцінка адаптованості поступово відходить від порівняння з минулим, а частка тих, хто не бажає пристосовуватися, зменшується у всіх вікових категоріях».
— Незважаючи на проблемність пристосування до змін у старших вікових групах, загальна тенденція впливу особистісного чинника на процес суспільних перетворень радше тяжіє до позитиву, оскільки в суспільстві постійно зростає частка населення, яка вступає в активне життя, не перебудовуючи, а будуючи свої уявлення про реальний світ. Ця група є стабілізаційним психологічним чинником суспільства, бо порівнює теперішнє не з минулим, а з бажаним майбутнім, — робить висновок Олена Злобіна.
