Відтепер найскладніші реформи перемістилися в соціальний блок. Таку думку наприкінці минулого тижня в інтерв’ю одній із газет висловив віце-прем’єр-міністр України Сергій Тігіпко. «Насамперед я кажу про пенсійну реформу, реформу охорони здоров’я та трудового законодавства. Сюди б я відніс і реформу вищої та середньої освіти», — заявив політик.
Сергій Тігіпко також підкреслив, що зволікати з реалізацією реформ не можна. «Ми маємо чіткий план, що і як робити, і дотримуємося його логіки, — зазначив він. — Тепер, коли закладена основа для розвитку, треба думати про те, як не «проїсти» те, що ми заробимо. Вирішення цього питання — в соціальній сфері».
Тим часом у Національному інституті стратегічних досліджень до найактуальніших на сьогодні реформ у соціальній сфері додають реформу ринку праці. Адже, як зазначається в презентованій у п’ятницю доповіді Інституту «Системні вади ринку праці та пріоритети його реформування», процеси в сфері зайнятості належать до соціально-економічних параметрів, які визначальним чином впливають на суспільний розвиток і конкурентоспроможність національної економіки.
«Ринок праці України є незрілим, розбалансованим і малоефективним, — йдеться в доповіді. — Протягом всього періоду після початку економічних реформ держава не змогла сформулювати цілісну концепцію політики на ринку праці.»
Наразі адаптація ринку праці до кризових шоків відбувається за тими самими сценаріями, що й на початку 90-х років, тобто за рахунок зниження заробітної плати, активного використання режиму неповного робочого дня, затримки виплат заробітної плати тощо, вважають вчені. «В результаті модель ринку праці залишається ефективним «буфером» зростання соціальної напруги», — констатують в інституті. Як зазначає керівник авторського колективу доповіді, завідувач відділу соціальної політики Інституту стратегічних досліджень Ольга Пищуліна, це фактично гальмує процеси структурної перебудови економіки, країна консервує неефективну структуру зайнятості...
Ще одна серйозна проблема вітчизняного ринку праці — дефіцит кваліфікованих трудових ресурсів. Саме він, на думку вчених, блокує формування конкурентоспроможних виробництв інноваційного типу.
За висновками авторів доповіді, для того, щоб змінити «українську модель» на модель, у якій до економічних потрясінь пристосовується зайнятість, а не заробітна плата, ринок праці потребує потужної інституційної реконструкції. А реконструкція, в свою чергу, вважають в інституті, потребує цілеспрямованого потужного державного втручання. «Свого часу ринок праці України пристосувався до нових умов господарювання без участі держави, і тепер це заважає його регулюванню», — аргументує Пищуліна.
Кроки, що необхідно вжити для реформування, як зазначають у інституті, ще треба обговорювати. Адже вони, стверджує Пищуліна, є неоднозначними. В інституті, в свою чергу, пропонують поставити наступні цілі: підвищити потенційні можливості служби зайнятості, запровадити ширшу участь регіонів у регулюванні ринку праці, розробити нову концепцію економіки вищої освіти, вирівняти оплату праці за видами економічної діяльності тощо.
Тож, обираючи майбутню професію, молодим українцям і їхнім батькам не треба забувати, що праця — це, насамперед, продукт на ринку. Тож перед тим, як обрати фах, доречно добре дослідити попит на нього, щоб потім не поповнити лави дипломованих продавців на базарах... «На жаль, немає планів, прогнозів ринку праці, — констатує ректор Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України Валентин Федоренко. — Тому ВНЗ й «наготували» юристів, бухгалтерів тощо, а потім у нашому інституті йде їхня перепідготовка. І прикро, що людей, котрі закінчували КПІ, тобто фізиків, математиків тощо, перекваліфіковують на психологів».
