Останнім часом слово «революція» в українському інформаційному просторі стало звучати значно частіше. Зокрема, в минулі вихідні PinchukArtCentre запросив утаємничених у культурно-революційні справи різних осіб — художників, журналістів, арт-критиків — поміркувати про традицію, революцію та зв’язок між цими явищами. «День» пропонує читачам найцікавіші роздуми учасників дискусії.
Бйорн ГЕЛЬДХОФ, арт-менеджер PinchukArtCentre:
— Мені дивно, що українці розуміють революцію передусім у політичному контексті. На Заході ми ставимося до цього поняття дещо інакше. Ідея революції закладена в індивідуумі. Вона відбувається насамперед у головах людей. Можна сказати, що революцію породжує розвиток ідей, а потім вона стає традицією. Чи так: із тіла традиції виникають ідеї, які набувають розвитку і породжують революцію. Яка, в свою чергу, згодом теж стає тілом традиції. Так, Огюст Ренуар був неприйнятим, незрозумілим і невідомим за життя, в ХІХ столітті. Проте розвиток ідей Ренуара, його картини, художній стиль свого часу започаткували революцію, що вже потім отримала назву імпресіонізм. А нині це вже частина традиції.
Віталій ПОРТНІКОВ, головний редактор телеканала ТВі:
— Ми живемо між традицією та революцією. Україна — це феодальна за сутністю мислення країна. Мало того, це ще й герметична країна, яка дуже сутужно приймає та перетравлює будь-які інновації. Наше суспільство практично позбавлене усвідомлення соціально-економічної ситуації, в якій воно живе. Точніше, виживає... Це суспільство хворе, мислить неадекватно, саме тому в такому соціумі неможливе творення сучасного мистецтва дійсно вартісного рівня.
Денис ІВАНОВ, керівник дистриб’юторської компанії «Артхаус Трафік»:
— Кіно — це завжди фіксатор як традицій, так і революцій. Або навіть спроб революції, спроб підриву традиції. Наприклад, після так званої помаранчевої революції з’явилися три фільми на цю тематику. Нація — це такий собі живий організм, який, по-перше, прагне залишити потомство, а по-друге — розширити простір свого впливу. Сьогодні цей організм уражений, і на прикладі національного кіно це очевидно.
Володимир КУЗНЄЦОВ, художник і номінант на премію PinchukArtCentre:
— Брак освіти українських художників, «законсервованість» цієї освіти дуже відчутний. У нас немає гідного закладу, в якому людина, що вирішила присвятити своє життя мистецтву, могла б отримати цілісний комплекс необхідних знань. Єдиний можливий вихід із цієї кризи традиції — самоосвіта, яка стала можливою завдяки такому революційному винаходу, як інтернет та глобалізація в її позитивному розумінні.
Марія ХРУЩАК, арт-критик:
— Революція кожного окремого художника можлива, наприклад, у разі зміни простору його соціального життя, зміни місця проживання, умов і такого іншого. Я не вірю в революцію в мистецтві у глобальному плані без зміни умов суспільно-політичного життя. Можливою така революція є лише за умов зміни політичної ситуації в країні. Однак сьогодні в Україні є коло людей, яке творить сучасне мистецтво. Попри те, що наша країна — хвора, це мистецтво — здорове, цікаве, нове й вартісне. І воно цікаве Заходу.
А що думаєте ви? Дискусія відносно традиції та революції має продовжитися.
