За радянських часів, коли лінія партії постійно коливалася, а справжній комуніст мав своєчасно сприйняти нові установки-коливання, газетні публікації не тільки мали, а й повинні були мати короткий період існування. Тому редактори, особливо центральних газет, майже не допускали на сторінки своїх видань інформації, що могла мати перспективний, довгостроковий характер, адже передбачити «партійні коливання» практично не було можливості. Свого часу таку школу пройшли багато журналістів, які працювали в надзвичайно популярному «Вечірньому Києві» за часів Віталія Карпенка. Сьогодні багато з них працюють в інших ЗМІ, а дехто заснував свої видання. Однак частина з них і досі витримує закладені принципи, випускаючи газети «метелики-одноденки» та нерідко перевершуючи отриманий поштовх. Адже треба відзначити, що й у «Вечірці», особливо після здобуття Україною незалежності, матеріали, розраховані на значну перспективу, все ж таки з’являлися. На жаль, не витримало ринкових штормів дочірнє видання ВК — «Незалежний погляд» (редактор А. Задорога, талановитий журналіст-організатор).
Але революційний, антипартійний (для партій типу КПРС) підхід до преси взяли на себе декілька видань, серед яких найяскравішою виявилася газета «День». Головний редактор Лариса Івшина проявила сміливість друкувати матеріали, що не забуваються через день-два, а мають довготривале життя, формують національну свідомість громадян України, працюють на створення громадянського суспільства. Такому виданню в оточенні «метеликів» із метро-форматом вижити було майже неможливо. Але це сталося, і можемо тільки здогадуватись, яку мужність, наполегливість, витримку для цього треба мати, яку виявляти послідовність, щоб сформувати відповідний редакційний колектив, можна навіть без перебільшення сказати: колектив бойових однодумців.
На ці роздуми мене підштовхнули і спомини про різні видання, одні з яких опинилися в тіні, а інші взагалі зникли, і абсолютно незвична для інших газет акція «Дня» — видання книжок зі статтями, що друкувалися майже від початку існування — «Екстракт 150» і «Екстракт +200», які й сьогодні не втрачають актуальності та безумовно належать до культурної спадщини України.
Прихильників газети стає дедалі більшає, саме серед них народжується культурна, наукова, політична еліта країни, про що свідчить і молодіжна «школа журналістики», і залучення знаних науковців, філософів, культурологів, політиків...
Колись вершиною популярності автора визнавалося друкування його матеріалу в «підвалі» (від третини до половини газетної сторінки, з розташуванням у нижній її частині, звідки й назва). А от роздуми С. Кримського, Ю. Щербака, О. Пахльовської, дослідження С. Кульчицького, сторінки історії І. Сюндюкова, Ю. Райхеля, С. Грабовського, огляди телепередач TV І. Лосєва і багато іншого нерідко сягають не те що цілої сторінки, а декількох. І вони мають читацьке коло! Фантастика та й годі.
Можна сказати, що газета переросла саму себе, взявши на себе функції (хай частково!) наукових журналів, культурологічних видань, історичної документалістики. Читачі отримали видання, яке не тільки вгамовує інтелектуальний голод, а й запрошує до подальшого поглиблення за інтересами, що проявилися в кожного (Бібліотека «Дня», сторінка «Українці — читайте!», фотоконкурси, рецензії, звіти про виставки, культурологічні акції, інші творчі заходи). Буде день — і буде «День», і нехай у ньому буде цікава інформація на всю (а то й більше!) сторінку. Чекаємо!
