Довга до непристойності інтрига довкола призначення наступника Лужкова в будівлі по вулиці Тверській, 13 завершилася. Операція з новим московським градоначальником була проведена відповідно до візантійських традицій у російських коридорах влади. Формально всіх правил було дотримано. Партія «Единая Россия» представила президентові Дмитру Медведєву свої пропозиції у вигляді шорт-листа кандидатів. Глава держави обіцяв швидко його розглянути і також швидко вирішити питання. Проте, на деяке здивування штатних і опозиційних політичних експертів, зі швидким розглядом і вирішенням істотно зволікають. У черговий раз підтвердилася всім відома істина, що боротьба оточень двох світил тандему не лише триває, а дедалі сильніше загострюється. Дуже великі ставки в цій бюрократичній грі, результати фіналу якої матимуть далекосяжні наслідки. І це має не лише персональне значення для одного з двох у тандемі, а для дуже й дуже багатьох «от Москвы до самых до окраин».
У міру того, як президент у тяжких роздумах вирішував кадрове питання щодо столиці, наближені до центру його вирішення джерела, зазвичай анонімні, дедалі частіше вказували на Сергія Собяніна як на майбутнього мера столиці. З травня 2008 року він обіймав пост керівника апарату уряду. Контролював виконання рішень кабінету міністрів, кадри, підготовку виступів прем’єра та ще був і віце-прем’єром. Сам Собянін без особливого ентузіазму ставився до свого можливого призначення в столичні лідери, цілком обѓрунтовано розглядаючи його як деяке пониження.
Проте президент обрав або пішов назустріч наполегливим порадам, нехтувати якими просто не міг, саме його. Є всі підстави припускати, що друга частина призначення, яке відбулося, і пов’язана з цим апаратна сутичка, стали причинами для зволікання давно очікуваного призначення. Адже належало знайти відповідну кандидатуру на вельми важливий в московському табелі про ранги пост керівника урядового апарату, що звільняється. А це завдання куди складніше, ніж кандидатури на пост мера столиці за всієї її важливості і ваги.
Узагалі переведення Сергія Собяніна до столиці в листопаді 2005 року на посаду керівника адміністрації президента було вельми знакове. До цього Володимир Путін черпав кадри виключно з другої столиці. Пітерські обійняли практично всі важливі пости не лише в урядовому і президентському апараті, спецслужбах, але і в провідних корпораціях. Першою сенсацією стало призначення Михайла Фрадкова доти практично невідомого чиновника із зовнішніх економічних зв’язків на пост прем’єр-міністра 5 березня 2004 року. Він був не з пітерських, але певний зв’язок із спецслужбами все-таки був. Сергій Собянін не відповідав усім раніше прийнятим критеріям при кадрових призначеннях. Він не був з пітерських, з Путіним не вчився і не працював, оскільки жодного відношення до спецслужб не мав. Він володів іншими достоїнствами: доведеною безмежною відданістю ВВП і рівною віддаленістю від московських і пітерських угрупувань. Якщо до цього додати величезну працездатність і повну закритість, то не дивним є вибір тодішнього президента Росії.
У Москві на нього чекає нелегке завдання розібратися зі спадщиною Лужкова і стати вухами й очима. Ось тільки кого? Нинішнього мешканця Кремля чи прем’єра в перспективі майбутнього президента.
У цьому сенсі ще більш знаковим є призначення В’ячеслава Володіна на вакантний пост керівника урядової адміністрації. І в цьому теж помітний вплив прем’єра, його почерк у кадрових призначеннях останнім часом. Хоча формально його на цю посаду призначив президент. Володін теж не з пітерських, в спецслужбах не перебував. І те, що до призначення займався виключно партійною роботою в «Единой России» стало додатковим аргументом на його користь. В урядових коридорах він новачок і цілком залежний від прем’єра. Був і ще один чинник на перший погляд технічний — призначення Володіна, людини ззовні, не потребувало жодних істотних переміщень в бюрократичному апараті. Баланс сил, що там склався, тим самим не піддався непотрібному додатковому випробуванню.
Конфлікт Медведєва та Лужкова відбувався при фактично повному мовчанні Путіна. Хоча розмови про опалу Юрія Михайловича йшли досить давно, проте прем’єр публічно підтримував тодішнього мера. Причому зробив це після телеекранного висловлення незадоволеності президентом невчасною відпусткою московського градоначальника під час пожеж. Хоча горіла не Москва, а область, до якої Лужков не мав жодного відношення. Більше того, вищі керівники партії «Единая Россия» і її московська організація підтримували Лужкова, і за цим відчувалася незрима рука прем’єра. Уже після указу прем’єр кинув малозрозумілу фразу, що Лужков сам винен.
Відставка мера розглядалася багатьма експертами як апаратна перемога Медведєва, але цей висновок здається дещо передчасним у світлі наступних подій. Путін поступився і дав можливість президентові зберегти обличчя, але за це отримав великі відступні. Призначення двох відданих йому людей на важливі пости в столиці й уряді говорить про те, що він серйозно зайнятий зміцненням своїх позицій перед президентськими виборами, що наближаються. І цей факт серйозно вплине на обидві групи впливу як у Кремлі, так і в уряді, й далі по всій вертикалі влади. Останні призначення поки слід розглядати як реванш Путіна, але лише на сьогодні. Наприклад, Собянін відомий частими зрадами своїм патронам у Тюмені та Ханти-Мансійському автономному окрузі. Він завжди прилаштовувався в колону кільватера до більш сильних лідерів. І якщо апаратна ситуація зміниться, то змінити галс для нього не становитиме проблеми. У Володіна бюрократична вага досить мала, і прибитися до переможця йому теж не буде складно. Зараз можна сказати, що м’яч перемістився на половину Путіна. Але чи довго він там перебуватиме наразі відповісти неможливо. У московському владному й апаратному рівнянні невідомих стало ще більше.
