Придбавши за кордоном сувенір на пам’ять чи картину відомого художника, українцям треба бути готовим до того, що на державному кордоні проблем через це не оминути. Їх чекає оформлення низки документів при ввезенні товарів, які вважаються культурними цінностями, сплата податків та купа усіляких митарств, які займуть багато часу. І грошей. Ці ж самі проблеми можуть спіткати не тільки приватних осіб, а й державні установи. Наприклад, якщо Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон повертатиме в Україну певні речі, чи то картини, чи то книги, вивезені за її межі багато років тому, і ці речі вважатимуться національним надбанням, оформлення необхідних документів та сплати 20-відсоткового податку все одно не уникнути. Бо цього вимагає Митний кодекс та закон «Про вивезення, ввезення та переміщення культурних цінностей».
Через це частина наших культурних надбань і досі не повернута на Батьківщину, а приватні колекціонери воліють лишати придбані за кордоном цінні речі за тим же кордоном. Як запевняють мистецтвознавці, така ситуація — тільки на шкоду національній культурній спадщині. Адже часто-густо фонди музеїв поповнюються саме експонатами з приватних колекцій. Згадайте хоча б музей Варвари та Богдана Ханенків, основа якого — це цінні речі, придбані колись за кошти українських меценатів, чиє ім’я сьогодні носить музей.
— Один український колекціонер з нашою допомогою брав участь у міжнародній виставці у Швеції, де представив унікальні поштові марки. Потім його колекція взяла участь у виставці, що проходила у США, — розповідає голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон Юрій Савчук. — Щоб повернути назад колекцію українця, наша служба має сплатити податки, а коштів на це у нас як державної установи не вистачає. І чим це все закінчиться, невідомо. Нещодавно ми повернули з Російської Федерації предмети, які належать до державної частини музейної фонду і перебувають на обліку у музеї «Херсонес Таврійський», тобто є власністю України (такі речі ми повертаємо вперше за роки незалежності). Вони з 1964 року перебували на тимчасовій експозиції в Музеї історії релігії та атеїзму в Санкт-Петербурзі. Немає таких положень у Митному кодексі, у законодавстві, що при поверненні подібних цінностей повинні діяти інші умови, а не стягнення податку. У нас були вичерпані усі терміни перебування на складах, бо як державна служба ми не мали коштів, щоб сплатити податок і їх повернути. Тільки за сприяння Державної митниці було вирішено це питання. Тому основна проблема лежить у законодавчій площині. Такого податку, який передбачає наше законодавство, немає у сусідніх з нами країнах. Це призводить до того, що більшість культурних цінностей ввозиться в Україну шляхом контрабанди. Якщо взяти Польщу, то там ПДВ при ввезенні культурних цінностей становить 7%. Тому ще минулого року ми провели громадські слухання та розробили на їхній основі зміни до закону. Але їх досі не ухвалили.
За словами Юрія Савчука, кілька років тому в Україні було скасовано податок на ввезені культурні цінності. І за це період кількість осіб, які ввезли цінні речі в Україну, зросла з 200 до п’яти тисяч. Загальна вартість предметів колекціонування й антикваріату виросла у 200 разів: з півтора мільйона гривень до 215 мільйонів. Звісно, придбати антикварну річ можуть лише заможні та добре забезпечені люди. Однак якщо зважити на те, що найкраща частина державного музейного фонду колись була у приватних колекціях, а більшість провідних музеїв країни виросли саме завдяки колекціонуванню, то це не так і погано.
У змінах до закону «Про вивезення, ввезення та переміщення культурних цінностей», які підготувала Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей спільно з Гільдією антикварів України, пропонується скасувати податок на культурні цінності, а також чітко розмежувати поняття ввезення та вивезення культурних цінностей. Мистецтвознавець та член правління Гільдії антикварів України Ольга Сагайдак на власному досвіді переконалася, що працівники митної служби часто плутають ці поняття, а відповідно — вимагають готувати зовсім непотрібні документи.
— У липні цього року я придбала на одному з аукціонів у Франції роботу художника, який працював в Україні, навчався у школі ім. Мурашка на початку минулого століття, а потім виїхав за кордон. Я отримала інвойс (документ, що засвідчує мою оплату картини), сплатила всі податки, які збирає Франція. В Україні на митному контролі я заповнила митну декларацію. Але щоб забрати картину з аеропорту та розмитнити її, цього виявилося замало. Мені довелося підготувати пакет документів, сплатити ПДВ (20% від вартості картини), найняти митного брокера, знайти спеціаліста, який мав дати вартісну оцінку картини і виконати масу усяких процедур. У результаті я витратила ще 700 євро, тоді як вартість картини — тисяча євро. На все це у мене пішло вісім годин робочого часу, плюс перебування у Борисполі. А насправді все це мало б виглядати простіше: заповнення декларації, сплата податку і поїздка додому з картиною. А всі ті процедури, через які я пройшла, необхідні при вивезенні культурної цінності з України. Зараз ми активно говоримо про євроінтеграцію, чекаємо інвесторів, сподіваємося на те, що 2012 року в нас буде багато гостей, і не тільки вболівальників, а й чиновників, топ-менеджерів, людей, які зацікавлені нашою країною. Хорошим тоном вважається дарувати щось, пов’язане саме з мистецтвом. Іноземець, стикнувшись з цією процедурою прилітаючи в нашу державу, наступного разу нічого не захоче привозити, скоріше за все, залишить цей твір мистецтва у зоні вильоту і забере його, повертаючись додому.
У митній службі теж не заперечують, що процедуру треба спростити. За словами заступника голови Державної митної служби України Степана Дериволкова, випадок з Ольгою Сагайдак — це порушення схеми ввезення цінностей. За його словами, якщо фізична особа ввозить культурні цінності і має на руках документ, який свідчить, що за них заплачено у тій країні, звідки їде ця особа, митники не мають підстав не довіряти їй. Особливо це стосується культурних цінностей. Але поки що чомусь не довіряють. Тому і лишаються цінні речі за кордоном, а їх би могли виставляти у музеях, залучаючи українців до пізнання свого та світового мистецтва.
