Гіперболізована вибагливість до дійсності — мабуть, перше, що кидається в очі, коли потрапляєш до виставкової зали Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Нині там проходить IV Всеукраїнська акція «Мистецтво молодих-2010». Експонати дають уяву про те, чим живе нині творча молодь та яке ми матимемо мистецтво в майбутньому. Три провідні творчі виші країни — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (м. Київ), Львівська національна академія мистецтв і Харківська державна академія дизайну і мистецтв одночасно представили кращі дипломні роботи випускників 2007—2010 років.
Дивно, проте на виставці немає, здавалось би, невід’ємних від молодості настроїв-полотен, присвячених радості, захвату від життя абощо. Якщо звернути увагу на домінуючу тематику робіт, то можна стверджувати, що наша молодь передчасно постаршала. Про це свідчать філософські роздуми про сенс життя у роботах на християнську тему. Молоді художники свідомо обирають найскладніші епізоди з Біблії і по-сучасному їх переосмислюють: це монументальні полотна «Моління про чашу» Кравцова, «Богоявлення» Сидоренка, «Сон Іакова» Фурс, «Євангелісти» Пшеничного. Сповнена сакральних пошуків і монументальна робота «Митарства Феофана Грека» студентки НАОМА Дар’ї Рибіної, котру журі акції відзначило срібною медаллю. Композиційним центром своєї роботи Дар’я виводить самого Феофана Грека — першого відомого нам іконописця — зреченого мирського життя старця. Навколо іконописця художниця зображає його творіння, що дійшли до наших часів і прикрашають церкву Спаса Преображення на Ільїнській вулиці в Новгороді. Художниця виконала досить копітку роботу — зробила полотно із дрібного різнокольорового картону, наслідуючи техніку мозаїки.
— Мені як майстрині храмового живопису, цікаво було показати споконвічну дилему іконописця, знайти відповідь на запитання: «Що відчуває художник під час створення нерукотворних образів, які зрушення відбуваються у ньому?». Питання духовного очищення художника через піст і молитву, як і проблема віри для митця, настільки ж актуальні у всі часи, як і питання про життя і смерть, — розповіла Дар’я РИБІНА.
Доказом того, що свідомість молоді схиляється до загострено-трагічного світосприйняття, є і графічна серія Тараса Ковача, яку визнано кращою серед представлених робіт і відзначено золотою медаллю Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. П’ять кольорових офортів під назвою «Тир» художника демонструють внутрішній двобій людини у царині свого духовного світу.
— Робота створювалася два роки тому під впливом сильних внутрішніх переживань і демонструє внутрішній процес боротьби зі страхами, різними негативними настроями. Ці мої офорти, як і роботи більшості випускників творчих вишів, є наслідком глобального бачення світу молодої людини, яка вже і свідома особистість, і, втім, водночас ще все-таки дитина. У цьому «ніжному» віці художник занадто гостро реагує на реальність, бажає відразу ж вирішити глобальні проблеми у своїх полотнах. І найперше, чим цінні такі роботи, — це щирість, прагнення показати правду, — коментує Тарас КОВАЧ. — Сьогодні моє ставлення до світу дещо змінилося, я не наскільки критичний, тому і роботи стали легші й оптимістичніші.
Помітною серед живописних робіт є й історична тема. Розмірковує над значенням особистості в історії країни К. Ткаченко в монументальному полотні «Житіє Григорія Сковороди», стилізоване під український живопис XVІІІ століття. Сповнений трагізму триптих «Дума про кобзарів» Олександра Сердюка із Харківської державної академії дизайну і мистецтв, котрого відзначили срібною медаллю. Композиційна основа картини — сліпі кобзарі, що йдуть слідом за малолітнім поводирем. Цей образ стає ніби знаковим символом, що з минулого прямує у майбутнє і є досить актуальним для сьогодення.
Представлена на виставці і сценографія. І якщо теми інсталяцій справді варті уваги (за творами Антона Чехова, братів Стругацьких, композитора Ж.. Бізе), то їхнє втілення лише на шляху до вдалого, оригінального, сучасного рішення. Згадуються роботи Анатоля Петрицького — головного художника театру Леся Курбаса, котрий творив на початку минулого століття і був здатний здивувати своїми постановками навіть найвибагливішу публіку. Думається, за цим майбутнє і наших сценографів.
Молодості притаманний максималізм: якщо кохати, то до забуття, якщо творити, то на межі духовних сил. Чи не тому саме з робіт відкритого мистецтва молодих нам, свідомим дорослим, стане зрозуміло, про що кричать їхні німі образи?..
