У ніч із 15 на 16 вересня на центральному балконі Національного палацу в Мехіко, де знаходиться офіційна резиденція глави держави, з’являється президент республіки з трибарвною стрічкою через плече і вдаряє у старовинний дзвін, що висів колись у церкві невеликого містечка Долорес (нині Долорес-Ідальго). Звертаючись до багатотисячного святкового натовпу, який заповнює обширну Пласа де ла Конститусьон, він голосно вигукує: «Хай живе незалежність! Хай живе Мексика!». Одночасно злітає вгору державний зелено-біло-червоний прапор. Першим президентом Мексики, який взяв безпосередню особисту участь у торжествах (тим самим поклавши початок традиції), був видатний державний діяч Беніто Хуарес, який очолив у 1862—1867 рр. збройну боротьбу проти іноземних інтервентів. У цій традиції поки що були лише два винятки. 1940 року президент Ласаро Карденас до традиційних закликів додав ще: «Хай живе Іспанська Республіка!», після перевороту в Чилі 1973 року президент Луїс Ечеверрія так само вітав Сальвадора Альєнде.
Із того моменту, коли національний герой мексиканського народу священик у містечку Долорес Мігель Ідальго-і-Костілья вдарив у дзвін і закликав своїх співвітчизників до боротьби за незалежність, Мексика пройшла довгий і складний шлях. В її історії були важкі періоди поразок у війні зі США, втрати майже половини своєї території, зради генералів, військових переворотів, боротьби проти іноземної інтервенції.
Мігель Ідальго був розстріляний іспанськими колонізаторами, прапор боротьби за незалежність підхопив інший священик Хосе Марія Текло Морелос і Павон, але й він був схоплений і розстріляний. Мексиканський народ висунув зі своїх лав видатних діячів. Особливе місце в історії країни займає Беніто Хуарес. Його діяльність поклала початок мексиканській демократії. Індієць-сапотек, із любов’ю прозваний народом за свій невисокий зріст «індіто» — маленький індієць, він очолив боротьбу проти англо-іспано-французької інтервенції 1861—1867 рр. і привів народ до перемоги. На його честь названі міста, проспекти й аеропорт у столиці. Ще будучи міністром юстиції він активно брав участь у підготовці демократичної конституції 1857 року. До неї були введені важливі положення, зокрема, католицька церква відділялася від держави, а церковне майно націоналізувалося. Для Мексики того часу це була своєрідна революція, оскільки церква володіла величезними земельними угіддями. Вищі церковні ієрархи та Ватикан украй вороже сприйняли новий Основний закон і фактично сприяли початку іноземної інтервенції.
Після демократа Хуареса владу захопив генерал війни проти інтервентів Порфіріо Діас. Його диктатура — Порфіріато — тривала майже 30 років. Один з епізодів боротьби проти Діаса описаний в оповіданні Джека Лондона «Мексиканець».
Протистояння диктатурі вилилося в революцію 1910—1917 рр. У нас мало відомо, що нині чинна конституція була ухвалена засновницькими зборами в місті Керентаро 5 лютого 1917 року. Через місяць революція сталася в Росії. Мексиканська революція 1910—1917 рр. стала однією з найважливіших соціально-політичних подій і значною мірою визначила сутність подальшої історії Латинської Америки в XX—XXI ст. Для багатьох країн демократична конституція, що передбачала проведення глибокої аграрної реформи, розробку передового трудового законодавства, захист національних багатств і суверенітету країни, стала прикладом і зразком. Події 1910—1917 рр. виявили складний характер співвідношення та взаємодії революції і реформ, боротьби за демократію і за соціальний прогрес, стихійного руху народних мас і діяльності ліберально-демократичних сил.
Основною причиною численних труднощів у мексиканській історії була відсутність консенсусу серед еліти про шляхи розвитку країни. Лібералам (пурос) протистояв клас олігархів, крупних поміщиків і пов’язаних із ними церковних ієрархів. У результаті численні перевороти, поразка у війні з агресивним сусідом, втрата національної території, розпродаж національних багатств. Найважливіші проблеми країни, в першу чергу аграрна реформа, ліквідація крупного землеволодіння, створення середнього класу не вирішувалися, що й призводило до загострення конфронтації й ослаблення держави.
І лише коли еліта у своїй більшості досягла консенсусу й зрозуміла необхідність єдності дій, у президента Ласаро Карденаса в 30-х рр. з’явилася можливість направити розвиток країни шляхом прогресу. Він активізував проведення аграрної реформи, 1936 року був створений найбільший профспілковий центр — Конфедерація трудящих Мексики. Дотримуючись положення Конституції 1917 року про те, що всі надра країни належать державі, Карденас провів націоналізацію власності іноземних нафтових компаній, передавши їхні підприємства державній нафтогазовій і нафтохімічній компанії «Пемекс» (Petroleos Mexicanos). Це призвело до загострення відносин зі США, найбільші нафтові корпорації присягнулися повернутися до Мексики. Конфлікт був врегульований лише наприкінці минулого століття, коли їм була виплачена справедлива компенсація. Із Великою Британією навіть на деякий час були розірвані дипломатичні відносини. Протистояти масованому зовнішньому тиску було нелегко і лише широка підтримка реформ дала можливість вистояти у важкій боротьбі. Карденас робив рішучі кроки щодо ліквідації масової безграмотності, особливо серед індіанців. За його часів Мексика надавала значну допомогу Іспанській республіці. 1939 року в ній сховалося значна кількість республіканців, що отримало відображення в романі німецької письменниці Анни Зегерс «Транзит». 1937 року на особисте запрошення Карденаса до Мексики прибув Троцький, що не завадило 1955 року колишньому тоді вже президенту стати лауреатом Міжнародної сталінської премії «За зміцнення миру між народами».
Реформи Карденаса підготували основу для мексиканського економічного дива. У Другій світовій війні Мексика виступила союзником антигітлерівської коаліції. Фінансова і технологічна допомога Сполучених Штатів дозволила їй модернізувати залізниці і промисловість. Через відсутність європейського імпорту країна була вимушена розвивати власне виробництво. Піднялися світові ціни, створивши тим самим сприятливі умови для мексиканської торгівлі. Після війни почався період економічного зростання: виконання програм індустріалізації, промислового розвитку регіонів, іригації, впровадження нових аграрних технологій. Між 1976 і 1982 рр. Мексика збільшила видобування нафти втричі, ставши однією з лідируючих нафтовидобувних країн. У період 1960—1970 рр. швидко розвивалося виробництво зі щорічним приростом валового національного продукту на 6,5%. Виросли прибутки на душу населення. 1967 року була проведена найбільша одноразова роздача земель в історії Мексики — 1 млн. га. 1969 року в Мехіко були відкриті перші лінії метро. Попри успіхи в економіці, проблеми у сфері освіти та соціального забезпечення залишилися невирішеними.
Масовий притік іноземного капіталу до Мексики почався після світової енергетичної кризи 1973 року, що викликала зліт цін на нафту. Почали втілюватися дорогі проекти, але вони мало сприяли структурній перебудові господарства, створивши ситуацію формування полярних секторів економіки: сучасного орієнтованого на експорт — динамічного, але обмеженого й слабко інтегрованого в національну економіку, і традиційного, низькоефективного, що важко реформується. Сформувалася, з одного боку, «елітна» економіка, що обслуговувала близько 8 млн. осіб, і, з іншого — «народна», звернена до останніх 75 млн.
Ця й низка інших причин призвели до кризи 1994 року, що значною мірою стала прологом до тієї, яку переживає світ нині. Загальний об’єм кредитної допомоги Мексиці досяг 51,8 млрд.дол. — безпрецедентної суми у світовій практиці, велика частина — 17,8 млрд.дол. була надана МВФ. Надзвичайними заходами уряду вдалося досить швидко стабілізувати ситуацію. Вже 1995 року платіжний баланс виявився нульовим проти дефіциту в 27 млрд.дол. 1994 року. Проте наслідки кризи позначалися ще довго.
Так розпорядилася історія, що проголошення незалежності відносно далекої від Мексики країни Чилі відбулося через два дні після того, як Ідальго вдарив у свій дзвін. І цій країні довелося пережити багато що у своїй історії аж до Соціалістичної Республіки Чилі, що проіснувала всього 12 днів 1932 року. Спроба президента-соціаліста Сальвадора Альєнде прискореним чином реформувати країну призвела до глибокого розколу в суспільстві. Конфронтація завершилася військовим переворотом генерала Піночета і майже двома десятиріччями диктатури. Про реформи того періоду існують полярні погляди. Демократично обраний 1990 року президент Патрісіо Ейлвін неодноразово зазначав, що військова диктатура залишила його уряду не кращий економічний спадок: високий бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття, низький рівень життя населення. І лише при демократії, що восторжествувала, економічний підйом Чилі став досить стійким. Слід зауважити, зокрема, що країну практично не торкнулася світова економічна та фінансова криза, що вибухнула останнім часом.
Досвід як Мексики, так і Чилі досить цікавий і для нас. Проблеми, з якими ці країни зіткнулися і продовжують стикатися, схожі на наші. Однак за всіх відмінностей і далеких відстаней, можна зробити два досить загальні висновки. По-перше, національна еліта повинна ставити інтереси країни вище власних і кон’юнктурних. І на цій основі досягати необхідного компромісу, що забезпечує внутрішню стабільність держави. Тоді зовнішні загрози будь-якого характеру не страшні й на них можна досить успішно давати адекватні відповіді. По-друге, жодна авторитарна і диктаторська влада неспроможна створити умови для тривалого й успішного розвитку країни. Це можливо лише в умовах демократії як економічної, так і політичної. Влада, як у Мексиці, не застрахована від помилок, можуть бути кризи і складні ситуації, але вирішення проблеми завжди буде знайдене, якщо діяти відповідно до конституційних норм.
Мексика та Чилі вступили в третє століття своєї незалежності. Побажаємо їм успіху.
