Між іншим тварини — це зовсім не брати наші менші. Це — наші старші брати. А от ми — менші. Бо ж коли Бог створював світ, спершу він заселив його тваринами, а вже потім дав життя й людині. Це не моя власна ідея — вона міститься в одній із книг Джеральда Даррелла. До цього можна додати, що й за Дарвіном маємо аналогічну ситуацію: людина походить від тварин, отже, вони старші за неї її брати, сестри та предки.
Сучасний світ потроху починає усвідомлювати це. Та не Україна. Точніше, не та Україна, яка є офіційною й бізнесовою.
Не буду повторювати розповіді про всі ті жахи, які пов’язані зі знищенням бездомних тварин, про ті «новітні технології», за допомогою яких знищують безпритульних собак — спалюючи їх живцем чи то в пересувних крематоріях, чи то накидаючи сітку й обливаючи бензином (утім, чим ці технології нові? Схожим чином у ХХ столітті деякі тоталітарні режими розправлялися з людьми), про небажання місцевих влад гуманними методами регулювати чисельність таких тварин та заохочувати людей брати їх додому. Це все добре описано в ЗМІ, в тому числі й у «Дні». Мова піде передусім про інше: про те, як у столиці (певен, що й у інших великих містах) будівельний бізнес майже задурно використовує собак — і залишає їх напризволяще після того, як їхня місія при спорудженні нових будівель виконана.
Усе відбувається дуже просто, ба, навіть банально. Починається десь чи то «точкове» (у старих міських кварталах), чи то комплексне будівництво, обносять певну ділянку парканом, завозять будівельне обладнання — й одразу ж невідь звідкіля з’являються бездомні собаки. Причому саме ті, які прагнуть мати домівку, яку треба захищати, та господарів, яких слід любити. Тобто з «нормальними» генами, які диктують стандартну поведінку собаки — друга та захисника людини, а не живої кімнатної іграшки чи чотирилапого бійця-убивці. Добір відбувається майже автоматично: собаки, які найкраще ночами охороняють будівництво й найліпше знаходять контакт із будівельниками, стають «штатними» сторожами, чесно відпрацьовуючи свою їжу. І не треба шукати якихось дорогих вишколених псів — безпородні сірки і рябки охоче нестимуть службу за тарілку каші, кістку й добре слово.
Зазвичай будівництво тягнеться досить довго. Собаки звикають до «дому». У них з’являються (а, якщо будується комплекс будинків, то й виростають) цуценята, які взагалі не знають інших світів. Усе здається їм стабільним, гарним, правильним... Аж ось паркан знімають і будівельники переїжджають на інший об’єкт. А собаки залишаються, і їх, як правило, більше, ніж колись приблудилося на будівництво.
Спантеличені, зголоднілі вони шукають господарів — і не знаходять їх. А тим часом будинки заселяються чи то власниками квартир, чи то офісним людом. Собаки, бува, кидаються захищати від них «свої» території, які вони звикли захищати від чужинців — й отримують у відповідь виклик гицелів. Аякже, «неприхована агресивність», «неспровоковані напади»... А насправді цуцики самовіддано намагаються нести ту службу, до якої звикли.
І добре, якщо є куди і коли відступити. Комусь із них тимчасово пощастить прибитися до нового будівництва, а хтось знайде відносно неокультурену територію. Сподіватися на те, що вдасться потрапити до нормального притулку, а звідти тебе заберуть справжні господарі, в нас дуже важко. Це на Заході турбота про братів наших старших стала настільки модною, що знані політики чи артисти пишаються тим, що беруть із притулків безпородних песиків. У нас, наскільки мені відомо, такі випадки не зафіксовані.
Якраз за кілька вулиць від моєї домівки закінчилося спорудження цілого комплексу новобудов, яке тяглося кілька років. Куди поділися собаки? Якась охороняє автостоянку, якась прибилася до автозаправки з кафе. А дві собаки народили цуценят у заростях на березі дніпровської протоки. Одна з них ледь шкутильгає на перебитій нозі — видно, потрапила під машину, коли шукала поживу. Поки що їм носять їжу добросерді матусі з діточками, а що далі?
А далі крутитиметься такий собі конвеєр використання собак в охороні будівництв, народження нових собачих поколінь і цинічно-«прагматичного» викидання їх на вулицю. І це добре ще, коли на вулицю, коли не одразу гицлям — мовляв, ці вже нам не потрібні, а нові звідкілясь та знайдуться!
Дуже схожий такий конвеєр на щось, чи не так? Тільки гицлів хіба що не викликають, а от «відпрацьований матеріал» викидають-таки на вулицю...
Так от, тут справді щось треба робити, бо йдеться про одне з головних джерел поповнення числа безпритульних собак у великих містах. Це, звісно, добре, коли такі собаки знаходять собі роботу, дім, їжу та господарів на новобудовах. Але хіба мають люди ставитися до тварин як тварюки?
Власне, така ситуація не виникла в останні роки — вона була завжди, ще в радянські часи. Тому я боюся, що перед Євро-2012 у Києві з собаками (і не лише, до речі, безпритульними) вчинять із використанням саме радянського досвіду. Перед Олімпіадою 1980 року місто «зачистили» від усіх підозрілих (ясна річ, для гицелів) тварин з усією можливою силою. Тільки тоді про це мало хто з киян знав — хіба що ті, в кого несподівано пропали домашні улюбленці, що вийшли погуляти. Була проведена масштабна операція, ще жорстокіша, ніж зараз: розкидання отрут, нічні відстріли тощо. І справді: тут подія всесвітнього значення, а паршиві пси під ногами плутаються!..
Захисники тварин на Заході про ці садистські акції не знали й не протестували біля радянських посольств. А не знали тому, що спершу «зачистили» не лише активних дисидентів, а й усіх потенційно «неблагонадійних» громадян. Кого в табори, кого працювати в інші міста та містечка...
Але зараз ситуація інша, неблагонадійних захисників тварин надто багато, включно з першим президентом Леонідом Кравчуком, діють незалежні ЗМІ, й давно наболілі питання треба вирішувати. Тим більше, що до Євро-2012 споруджується чимало об’єктів, отже, жертвами «зачистки» через пару років може стати чимало безневинних тварин. Методи давно відомі, розписувати їх зайвий раз не варто. Бо ж у разі продовження знущань над нашими старшими братами європейські футбольні фани, серед яких вистачає любителів тварин, можуть такі веселі акції в Києві, Донецьку чи Львові влаштували, що аж дим піде з-під чиновних крісел.
Утім, може, хтось із тих, хто за своїм службовим обов’язком чи за місцем у бізнесі мусить гуманно розв’язувати проблеми безпритульних тварин, є насправді прихованим садомазохістом? То нащо тоді чекати Євро-2012, можна вже сьогодні поїхати до Європи та показати на центральному майдані будь-якого міста фільм про пересувні крематорії для собак. Комплекс різноманітних гострих відчуттів гарантований...
