Яскравою і помітною особистістю у житті Волині є Анатолій Дмитрович Остап'юк — лікар-кардіолог Луцької міської поліклініки № 2. У вільний від роботи час його завжди можна зустріти у театрі на прем'єрі, а на літературному святі побачити у ролі виконавця. Грані зацікавлення обдарованої особистості доволі широкі: література, театр, художні виставки, концерти. Темпоритм життя спонукає пана Анатолія заглибитися у літературу, читати, розмірковувати над високими зразками літератури (класичної та сучасної): Тарас Шевченко, Леся Українка, Ліна Костенко.
Анатолій з дитинства був прилучений до виконавського мистецтва: співав у шкільному хорі хлопчиків, закінчив чотирирічну музичну школу по класу баяна. Проте мистецький фах не обрав, а розпочав трудову біографію у Кременецькому медичному училищі, де здобув спеціальність фельдшера. Зробив це свідомо, бо мав за взірець матусю Надію Михайлівну, яка майже 40 років пропрацювала фельдшером у селі Обич Шумського району Тернопільської області. А що вже добре вона співала та знала пісень ...
Мамини пісні Анатолій співав в армії, у далекому Красноярському краї, а потім на підготовчому відділенні Тернопільського медичного інституту, у якому успішно навчався за спеціальністю «лікувальна справа». Лікаря-інтерна з червоним дипломом направили в інтернатуру до Узбекистану: у кардіологічне відділення клініки Андижанського медичного інституту. Напрям стажування визначив подальшу спеціалізацію лікаря Анатолія Остап'юка, який вже понад 20 років займається кардіологією. А ще у Ферганській долині відбулася подія, яка визначила мистецькі зацікавлення. Ностальгія за батьківщиною спонукала до організації святкування Шевченківських днів із дев'ятьма українськими лікарями-інтернами. Анатолій Остап'юк привіз з України «Малий Кобзар» Шевченка і 9 березня звучала поема «Катерина». Тоді вперше побачив сльози на очах слухачок та зрозумів силу впливу художнього читання. Поступово у свідомості відбувся перехід від пісні до декламації, у нагоді стала тренована пам'ять і природна емоційність.
Працюючи за розподілом на Волині, у Маневицький центральній районній лікарні районним терапевтом і кардіологом, Анатолій Остап'юк вивчив поеми Тараса Шевченка «Сон» і «Кавказ» та разом із колегами їздив по селах з концертами. Згодом на посаді лікаря-кардіолога палати інтенсивної терапії Луцької міської лікарні він вдосконалював свій фах на численних наукових конференціях та кардіологічних зібраннях у Києві, Львові, Ужгороді, Рахові, Полтаві, Рівному і всюди організовував поетичні вечори, на яких виступав як інтерпретатор класичної поезії.
Зразком для Анатолія Остап'юка були і залишаються майстри художнього слова Анатолій Паламаренко і Анатолій Литвин. Намагаючись знайти свій власний стиль виконання, він почав спілкуватися і вчитися у артистки Галини Кажан.
Серед найулюбленіших авторів — Леся Українка і Ліна Костенко. Поезії нашої сучасниці прийшли до Анатолія Остап'юка разом із віршами Тараса Шевченка та Івана Франка десять років тому. А осягнення історичного роману у віршах «Маруся Чурай» відбулося у 2004 році під час далекого відрядження до Челябінська. Анатолій Дмитрович взяв у дорогу поетичну збірку, до якої увійшли твори Василя Симоненка, Олександра Олеся, Ліни Костенко. Частину творів з неї він вже вивчив напам'ять, але натрапив на те, до чого прикипів: історичний роман у віршах. Ліна Костенко втілила свій біль, свої роздуми у «Марусі Чурай», сильно, точно і проникливо говорить вона, вражає кожне слово, виважене, ємке, досконале. У творі висловлена національна ідея: нескореність долі, гармонійний баланс національного і людського.
Із того часу не розлучається з книжкою. Читав і розмірковував над високими зразками рідної літератури скрізь: у маршрутці, на роботі, вдома. Самозаглиблення і натхнення вели ним. Першим вивчив розділ «Страта». Прочитав колегам на роботі, отримав схвальні відгуки, потім — викладачам і студентам Волинського університету. Почав вчити інші частини, вивчив «Прощу», ознайомив із нею викладачів і студентів Волинського університету.
Рік за роком йшла робота над текстом роману, на певному етапі склалося враження, що щось не пускає, треба зробити зупинку, дозріти. А тут якраз і нагода — запрошення до участі у програмі «Наповнення душі» Педагогічного інституту Волинського університету. Знайомство з творчістю сучасних поетів Олександра Войтюка та Станіслава Шевченка, спільна робота у поетичному театрі з Ніною Бочаровою додали наснаги. Шість років життя, кропітка робота серця і розуму призвели до успіху. Наприкінці минулого року весь текст роману — 150 сторінок — було вивчено, він звучав 6 годин! Зрозуміло, що така тривалість звучання складна для сприйняття. Тоді й постало питання про сценічне представлення на суд волинського глядача частини твору з використанням синтезу мистецтв: художнього читання, музики, вокалу, пантоміми, сценографії. Виступ був потрібен не тільки виконавцю, але й глядачам, бо глибоке українське слово не завжди відкрите читачу, у кожного є своя Ліна Костенко. Донести красу і велич її поезії було завданням виконавця.
У автора цих рядків виник творчий проект «Душа тисячоліть шукає себе в слові», який вдалося реалізувати у Волинському академічному обласному театрі ляльок до ювілею знакової постаті вітчизняної культури Ліни Костенко та Всесвітнього дня поезії. Основною частиною творчого проекту стала моновистава «Маруся Чурай» (розділ третій «Сповідь»), який вдалося реалізувати завдяки однодумцям.
Режисер і кіносценарист Віталій Герасимлюк створив виставу, в якій Анатолій Остап'юк майстерно читав текст від автора. Аби виправдати такій підхід, на сцені була присутня Маруся Чурай (Наталія Юхимчук), яка довірила свою сповідь виконавцю. Він озвучував думки дівчини, звіряв із нею усе сказане. Між ними існував енергетичний зв'язок, підсилений учасницями ансамблю бандуристок «Дивоструни». Співочий голос Марусі Чурай належав Катерині Ковальчук (соло-сопрано), а душу української Сапфо втілили бандурною грою Олена Димарчук і Алла Клімчук. Музичне вирішення спектаклю здійснила керівник ансамблю, професор Волинського університету Мирослава Сточанська, яка використала твори сучасної львівської композиторки Оксани Герасименко «Спогади», «Сповідь», «Соло для флейти», «Колискова для Оленки», а також пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Молитва», «Засвіт встали козаченьки», «Щедрик». Музика Герасименко — прониклива, натхненна, надзвичайно мелодійна, виконана наживо бандуристками, допомогла розкрити дивовижний образ головної героїні поетичного твору. Звуки національного інструмента доречно доповнили багатовимірне слово Ліни Костенко. Художнє оформлення спектаклю, аскетичне і добре продумане, належало Богдану Ясинському.
