У Київському театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра поставили виставу відразу з декількома невідомими — несподіваними — у той же час, інтригуючими моментами.
По-перше, несподіваною є назва вистави — «Вася повинен зателефонувати»... По-друге, автор п’єси — не досить відомий для багатьох драматург, оскільки російський літератор і художник Катя Рубіна писати п’єси почала порівняно нещодавно. Але за твір «Прогулянки в Лю-Бле», за яким поставлено виставу, вже отримала премію на драматургічному конкурсі «Дійові особи». І, нарешті, жанр вистави («можливо, комедія») сприймається дещо невизначено. Зате, якщо в афіші нової вистави стоїть ім’я режисера — Катерина Степанкова, а в головній ролі — Ада Роговцева, то абсолютно ясно: глядачеві покажуть чуттєву, добру історію і обов’язково — про кохання... Що, втім, і сталося.
Вистава «Вася повинен зателефонувати» (друга робота Катерини Степанкової після вистави «Рожевий міст» на лівобережній сцені) — дуже акторський. Примітно, що матеріал дозволяє ввести дві жіночі вікові ролі, блискуче зіграні Адою Роговцевою (Рута) і Неонілою Белецькою (Рената). Це вистава характерів, які настільки колоритні, а деякі навіть дещо шаржовані, що здаються нереальними, як із казки. Тільки дуже дорослої казки — про бажання кохання і потреби в розумінні. Саме від цього всі проблеми персонажів, їхні недоліки та комплекси. Практично всі в цій історії — по-своєму дивакуваті, але при цьому — милі, зворушливі, сентиментальні. Вони всі божевільні, і причина цього «захворювання» гранично ясна: патологічна самота і відсутність душевного тепла.
Хазяйка приватного пансіону Рута (Ада Роговцева) приймає в себе постояльців і постійно розмовляє по телефону із покійним чоловіком Васею — художником, померлим п’ять років тому. Це дає їй можливість жити повноцінним життям. Окрім того, вона намагається приділити увагу кожному, аби відчувати себе потрібною. Колишня арфістка-буркотуха Рената (Неоніла Белецька) зациклена на власних хворобах і невдоволеності сином — таким чином вона загострює на собі увагу навколишніх, шукаючи турботи. Рената — скоріше, комічний персонаж, а гра акторки настільки яскрава й іскриста, що глядач із особливою увагою ловить кожну репліку і дію Неоніли Белецької. Ще досить молода жінка Люля (Ірина Мак), здавалося б, буквальна і обачлива, жвава. Але пізніше виявляється, що вона просто забула. як це — бути щасливою. Її племінниця Ліля (Тетяна Круліковська), художниця-дивачка, яка трохи нагадує Амелі з однойменного фільму з Одрі Тоту в головній ролі. Тільки Ліля більш зріла, краще знає життя, але при цьому не втратила спроможністю ним захоплюватися. Цікаві та неоднозначні чоловічі характери. Грубіян і «фахівець зі сміття» Альберт (Михайло Кукуюк) виявляється добрим і відчайдушним. А глухий і закритий німець-психотерапевт Фогель (Андрій Мостренко) — закоханим, рішучим, і, навіть, чуючим. Адже йому явилося — що і, головне, кого чути.
У виставі є ще одна дійова особа — телефон. Старенька телефонна слухавка, яка спускається згори, — немов зв’язок із іншим світом, у якому немає часу, днів тижня, в якому вже ні з ким і нічого не може трапитися. Цей світ, можливо, і дає надію: Рута вірить у нього серйозно, хтось, підігруючи хазяйці, напівжартома. Лише ось кохання всім хочеться відчутного і реального. А ще — звичайного людського тепла й розуміння.
Попри те, що виставу відчутно затягнуто, її емоційні оберти не зменшуються, а нашарування цікавих деталей і знахідок змушує глядача сміятися, плакати, думати. Досить приваблива у виставі мовна гра: використовується російська (нею говорять новоприбулі гості), українська, німецька (психотерапевт-німець). А Альберт зі своїм українсько-кавказьким акцентом викликає просто порив глядацьких емоцій. Українська складова підтримана костюмом (вишиті сорочки), а також музикою (музичний ряд у виконанні популярної групи «Піккардійська терція»). Музичне вирішення в контексті вистави не здається таким уже органічним, але якість музики не може не налаштовувати глядача на позитивне сприймання вистави.
Здається, у виставі «Вася повинен зателефонувати» якось усе просто: назва, сюжет... смислове наповнення. Можливо тому, актори грають так легко, із задоволенням, немов захоплюючись тим, що відбувається. І в цій простоті криється особлива чарівливість і особлива важливість. Адже що ще може бути важливішим, ніж можливість, щоб тебе зрозуміли і обов’язково бути кому-небудь необхідним...
