«День» неодноразово вже звертався на своїх сторінках до проблеми якості сучасних українських підручників з історії для середньої та вищої школи. Втім, хоча відповідних матеріалів, надрукованих на наших шпальтах, маємо чимало, відчувається, що питання це найближчим часом не лише не втратить свою актуальність, а швидше навпаки — стане ще гострішим. Бо нова українська влада за перші ж тижні й місяці свого керування суттєво «творчо вдосконалила» методи та підходи до творення вітчизняних підручників з історії. Зокрема, йдеться про написання офіційно санкціонованого(!) спільного посібника з історії разом із колегами з Російської Федерації; про «фільтрацію» та «відсікання» тих історичних концепцій, які нове керівництво Міністерства освіти і науки вважає «націоналістичними», про наполегливе акцентування на «спільності історичного шляху двох братніх слов’янських народів» тощо. Враховуючи виняткову важливість шкільної історичної освіти для формування світогляду майбутніх громадян України, цю тему не тільки не закрито — можна вважати, що її обговорення лише розпочинається. «День» надає слово знаному в Україні автору багатьох підручників з історії для середньої школи — доктору історичних наук, професору Федору Турченку (Запорізький державний університет).
В останні роки президентства Л. Кучми в Україні розгорнулися дискусії про доцільність «узгодження» українських і російських підручників з історії для загальноосвітньої школи. Підставою була оголошена «спільна історія» України та Росії. Цим терміном характеризується період перебування України та інших пострадянських країн у складі Московського царства — Російської імперії — Радянського Союзу. Тоді ідея «узгодження» не одержала підтримки професійних істориків України і вчительського загалу, а в політиків, прихильників «узгодження», не вистачило владних та й інтелектуальних ресурсів для реалізації цього проекту.
Після обрання президентом України В. Ющенка про цю ідею забули. Після останніх президентських виборів ідея «узгодження» і навіть «спільного підручника» відродилася. У неї з’явилися могутні прихильники по обидва боки українсько-російського кордону і в Білорусії. Наприкінці квітня 2010 р. на першому з’їзді вчителів і освітянських чиновників колишніх союзних республік, який відбувся у столиці Казахстану м. Астані, заступник міністра освіти Білорусії Казимир Фарино запропонував створити єдині для усіх країн співдружності підручники з історії.
Російські делегати, природно, підтримали цю пропозицію. В РФ, де з історії для кожного класу є по декілька підручників, останніми роками на найвищих рівнях стало обговорюватися питання про необхідність уніфікації їх змісту і навіть створення єдиного, обов’язкового для всіх учнів тексту. Поштовхом для цього стала Всеросійська конференція викладачів гуманітарних і суспільних наук у червні 2007 р. З делегатами конференції тодішній президент РФ Володимир Путін мав спеціальну зустріч. Мова зайшла про підручники з історії. «...Многие учебники, — зазначив В. Путін, — пишут люди, которые работают за иностранные гранты. Так они исполняют польку-бабочку, которую указывают те, кто платят... В обществе каша и в головах преподавателей — каша», «нет пособий, которые глубоко и объективно отражали бы события новейшей истории нашего общества»1. Ця критика мала конкретні наслідки: «ліберальні» підручники, написані в 90-ті рр., виявилися небажаними. Їх місце мали зайняти книги, написані з позицій «державної ідеології». З’явилася група авторів, які заповзятливо взялися виконувати нове «соціальне замовлення».
Наступник Володимира Путіна президент Дмитро Медвєдєв продовжив курс свого попередника. У травні 2009 р. він підписав указ про створення Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії. Членами цієї комісії, яку очолив керівник президентської адміністрації Сергій Наришкін, були призначені перші/другі особи з МЗС, ФСБ, Cлужби зовнішньої розвідки, Ради безпеки, Держдуми та інших відомств. Серед представників Держдуми — відомі політики Костянтин Затулін і Сергій Марков. Вони неодноразово оголошувалися Україною персонами нон-грата. Професійних істориків у комісії лише троє з 28 членів. Голова комісії обіцяв «не політизувати історію», хоча комісію негайно звинуватили саме в цих намірах. Зокрема, колишній президент СРСР Михайло Горбачов висловив побоювання що комісія буде займатися фальсифікацією минулого2.
28 серпня 2009 р. відбулося перше засідання комісії. Одним з головних на ній постало питання про шкільні і вузівські підручники з історії. Було вказано, що саме вони відіграють ключову роль «в наших попытках противодействовать внедрению фальсифицированных версий истории»3. А 30 серпня 2009 р., напередодні початку нового навчального року, в програмі «Вести недели» президент РФ висловив незадоволення тим, що в різних підручниках по-різному подаються історичні події. Спеціально торкнувся Д. Медвєдєв і висвітлення історії нових держав, які виникли на пострадянському просторі, зокрема, держав Балтії і України. «Не можна, — сказав він, — переписувати історію «в угоду тем или иным государствам, которые сейчас находятся в стадии развития, формируют свою национальную идентичность»4.
Слід зазначити, що на квітневому з’їзді педпрацівників в Астані перспектива «спільного підручника» не зустріла загального схвалення. Деякі делегати від нових держав, що висловилися в обговоренні, говорили про глибокі теоретичні розбіжності між різними національним історичними школами, а представник України — начальник відділу освіти Донецької облдержадміністрації Юрій Соловйов не дав чіткої відповіді. Напевно, ще не було директив. Але це не засмутило російську делегацію. Один з активних учасників з’їзду від РФ Олександр Філіпов — автор підручників і заступник начальника Національної лабораторії зовнішньої політики (ця недержавна за своїм статусом організація займається моніторингом підручників з історії в країнах пострадянського простору), оцінюючи перспективи появи єдиного підручника, говорив не стільки про теоретичні суперечності істориків пострадянського простору, скільки про технічні перепони5. Цілком зрозуміло, що це не так. Відчуваючи, що про єдиний підручник для пострадянських держав сьогодні говорити недоречно, заступник міністра освіти і науки Росії Ісаак Калина запропонував компромісний варіант: «Учебник пусть останется у каждого свой, у каждой страны свои акценты, а вот книгу для учителя нужно сделать общую, чтобы учителя имели общее представление об истории наших государств»6.
Заступник міністра знав, що говорити. 13 травня 2010 р. ЗМІ повідомили про домовленість між російськими і українськими урядовцями про створення спільного навчального посібника для вчителів історії України та Росії. «Ми домовилися про спільне засідання комісії істориків України і Росії, — повідомив міністр Дмитро Табачник. — І думаю, що зразу ж після візиту Дмитра Медвєдєва в Україну наприкінці травня чи на початку червня таке засідання комісії відбудеться в Києві. У нас є цікаві напрацювання по створенню спільного навчального посібника для вчителів історії і суспільствознавства». Міністр запевнив, що до кінця 2010 р. посібник буде готовий. «Видамо ми його швидко, — зазначив міністр, — а охоплювати він має період від початку стародавньої історії, утворення людського суспільства на території України та Росії і до ХХІ століття»7. Про персональний склад комісії, за яким принципом йде/йшов(?) підбір до неї, не говориться. Що ж до спільних підручників, то міністр Д. Табачник зауважив, що про це говорити «передчасно», а віце-прем’єр В. Семиноженко 14 травня 2010 р. заявив категоричніше: «Коли говорять, що буде українсько-російський підручник (з історії), то я хочу сказати, що він не планувався і не планується. У нас будуть українські підручники, у Росії — російські»8.
Таким чином, російсько-українська комісія скоро приступить до роботи. На перших засіданнях, звичайно, зайде мова про концепцію навчального посібника. Не в останню чергу зміст книги буде визначати російська сторона. З чим вона приїде на засідання, можна судити вже сьогодні: по-перше, за тими оцінками, які дають російські автори підручникам з історії України, написаним українськими авторами; по-друге, за змістом підручників з історії Росії, що видаються в Російській Федерації. На перетині цих питань («що пишуть про нас» і «що пишуть про себе») чітко вималюється позиція російської сторони.
Що пишуть в Росії про наші підручники, читач може ознайомитися на підставі змісту книги «Освещение общей истории России и народов постсоветских стран в школьных учебниках истории новых независимых государств» (М., 2009. — 382 с.). Книга написана під редакцією О.А. Данилова і О.В. Філіпова. Як зазначається в самій книзі, це експертна доповідь 13 спеціалістів, підготовлена на підставі матеріалів проектів, «поддержанных грантами Фонда подготовки кадрового резерва «Государственный клуб» в соответствии с распоряжением Президента РФ № 192-РП от 14.04.2008 о государственной поддержке некоммерческих неправительственных организаций, участвующих в развитии институтов гражданского общества»9. По-суті, книга написана на замовлення російської влади. Головний висновок, який зробили автори доповіді, проаналізувавши 187 підручників 12 пострадянських країн, зводиться до наступного: «Российская империя, Советский Союз, Российская Федерация, как правопреемница СРСР ...объективно выступает в данной литературе как главный и едва ли не единственный виновник бед и несчастий этих народов»10.
Ці жорсткі висновки стосуються підручників усіх пострадянських кран, за винятком Білорусії і, частково, Вірменії.
З приводу іншого питання — «що в Росії пишуть про себе», читач може скласти уявлення з книг для вчителів «История России. 1900—1945 гг. Книга для учителя» (наукові редактори О.А. Данилов і О.В. Філіпов) (М.: Просвещение, 2009. — 447 с.) і «Новейшая история России. 1945—2006 гг. Книга для учителя» (автор — О.В. Філіпов) (М.: Просвещение, 2007. — 449 с.) та двох шкільних підручників під редакцією Олександра Данилова і Олександра Філіпова (История России. 1900—1945 гг. Учебник. 11 кл. / Под ред. А.А. Данилова, А. В. Филиппова — М.: Просвещение, 2009. — 448 с.; История России. 1945—2008. Учебник для 11 кл. / Под ред. А.А. Данилова, А.И. Уткина, А.В. Филиппова (2-е изд.). — М.: Просвещение, 2008. — 362 с.).
Послідовність така: спочатку були написані книги для вчителів, а потім, доступнішою мовою, підручники для учнів. Багато сторінок підручників текстуально відтворюють книги для вчителя.
Хоча у Росії немає єдиної книги для шкіл з вітчизняної історії, все ж найпоширенішим викладом історії ХХ ст. сьогодні вважаються саме підручники під редакцією Олександра Данилова й Олександра Філіпова. Відкрийте російські сайти і переконаєтеся, що підручники саме цих авторів користуються особливою прихильністю керівництва Міністерства освіти і президентської адміністрації, які відверто віддають їм перевагу перед іншими. Це не випадково. Російський історик Олексій Міллер нещодавно обмовився, що Олександр Філіпов в Росії обслуговує «історичну політику». Що таке «історична політика»? Це спроби певної елітної групи, використовуючи підконтрольні їй адміністративні та фінансові ресурси, «навязать единственно правильную, с ее точки зрения, трактовку истории, и черпать из этого преимущества для внутриполитической и внешнеполитической борьбы»11.
Чи не ці завдання буде виконувати спільна російсько-українська комісія, працюючи над спільним посібником? Якщо це так, то перед нами проект нового «Краткого курса истории» для України. Спочатку буде посібник для вчителів із «правильним розумінням» минулого і грифом МОН, а потім на його підставі напишуть шкільні підручники. В Росії так уже було. Тепер наша черга?
1 История без права переписки // http://politua.su/humanitarian/735.html?/mode=print; Краткий курс ВВП // http://news.babr.ru/?IDE=38584; Идиатуллин Ш. Проверьте себя на соответствие должности учителя истории // http://www.kommersant.ru/test5.aspx
2 Нарышкин: Мы не будем смешивать историю и политику // http://www.rosbalt.ru/2009/06/17/648148.html
3 Фальсифицированную историю исключили из школьной программы (28.08.2009) // http://www.gzt.ru/topnews/politics/257193.html
4 Медведев: нельзя перечеркивать историю в угоду странам Балтии и Украине (30.08.2009) // http://www.focus.ua/foreign/60723//?p=22
5 Одна правдивая история. Педагоги и чиновники стран СНГ обсудили возможность написания общего учебника (27.04.2010) // http://vremya.ru/print/252517.html
6 Учителя СНГ хотят создать единый учебник по истории (27.04.2010) // http://irtafax.com.ua/news/2010/04/2010-04-27-03.html
7 Україна й Росія розроблять спільні посібники для вчителів історії — Табачник // http://www.radiosvoboda.org/articleprintview/2041283.html
8 Семиноженко не буде писати підручник історії з Росією // http://www.pravda.com.ua/news/2010/05/14/5040129/
9 Освещение общей истории России и народов постсоветских стран в школьных учебниках истории новых независимых государств. — М., 2009. — С. 2.
10 Освещение общей истории России и народов постсоветских стран... — С. 262, 11.
11 А. Миллер: историческая политика уничтожает пространство для диалога (09.03.2009) http://ru.delfi.lt/opinions/comments/article.php?id=20912698
