Великою мірою «поле читання», яке формує навколо себе кожна людина, у свою чергу формує її. Тож логічно було б припустити, що завдяки відповідному набору літератури, спілкуючись через книжкові сторінки із Шекспіром та Шевченком, ми маємо шанс наблизитися до найвищих умів.
Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник, літературознавець:
— Саме зараз грипую, і це є нагода «віддатися» читанню. Зокрема, читаю роман Володимира Набокова «Николай Гоголь», який все відкладав у шухляду, чи то — на полицю.
Знаєте, ще з юних літ люблю читати. У молоді роки мені пощастило — товариш батька був заступником директора Бібліотеки Академії наук (її ще називали публічна). Тож він зробив для мене перепустку у спецфонд. Так що, будучи студентом, я читав те, чого не читали інші, оскільки це була заборонена література — Ніцше, Фрейд, Шопенгауер, українське Розстріляне Відродження...
Мені доводиться читати дуже багато, так би мовити, професійного чтива. З останнього — статті Юрія Щербака, які, до речі, п’ять років поспіль друкувалися на шпальтах «Дня», а тепер виходять окремою збіркою у видавництві «Український письменник». Між іншим, я — автор післямови до неї. Очевидно, ті статті (принаймні більшість) читав у вашій газеті. І ще тоді був приголомшений (у позитивному сенсі). А тепер можу сказати: це буде грандіозна книжка! Вона про те, що з нами сталося, як ми до цього йшли, яких помилок допустилися... Юрій Щербак без лірики і пафосу фіксував ті соціальні, психологічні прикмети часу. Так виник образ України як літака, що потрапив у зону турбулентності. Книга так і називається: «Україна в зоні турбулентності». Ця збірка — водночас філософська і прикладна, навіть прогностична. Пишучи про сьогодні, Юрій Миколайович неодмінно говорить про завтра — яким воно йому бачиться. Візьмемо його статті п’ятирічної давнини. Розуміємо, що прогнози автора справджуються. А ще от що важливо: переважна більшість наших питань партійно заангажовані, а Юрій Щербак як людина вільна висвітлює їх з відчуттям внутрішньої свободи. Ця книжка — унікальна! Було б тільки кому її читати. Маю на увазі: добре, якби з нею ознайомилися передусім ті, хто при владі.
Тобто те, що я мусив читати з професійного обов’язку — збірку статей Юрія Щербака, — принесло мені величезну інтелектуальну насолоду.
Ірина ЗЕЛЕНСЬКА, керівник міського відділу культури і туризму Комсомольська (Полтавщина):
— Читати я дуже люблю. Але через нестачу часу зараз доводиться читати здебільшого навчальну літературу — навчаюся на факультеті державного управління (спеціальність — публічне адміністрування) Академії держуправління при Президентові України.
Але коли вже викроюю час для художньої літератури, то вибираю ті твори, що називається в «десятку», тобто щоб мене зачепили. Вибираю за рекомендацією доньки (вона багато чим цікавиться і чимало читає) або повертаюся до вже прочитаних, тобто, перевірених. Із сучасних українських прозаїків дуже люблю Марію Матіос, особливо її «Фуршет».
До перевірених, наприклад, належить інтимна лірика Лесі Українки і поезія Ліни Костенко. Це — пожива для розуму і серця. Афоризми Ліни Василівні просто геніальні! Рядок-два і півдня маєш над чим розмірковувати. Наприклад, «Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть»... А вірші «Я вранці голос горлиці люблю», «Затінок, сутінок, день золотий...», «Двори стоять у хуртовині айстр»... Ну, що тут сказати. Лише те, що написала Ліна Василівна: «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Інакше кажучи, читаєш і сповнюєшся оптимізмом, спокоєм і гармонією.
Роман КОЛЯДА, журналіст, музикант, диякон УПЦ КП:
— Взагалі читаю я паралельно багато всього. А іноді — мало, бо більше граю. (Музикування займає чимало часу.) Коли йдеться про моє читання, то можна накреслити три паралельних лінії. Якщо говорити про українську літературу, то останнє, що я читав, це — «Нотр-Дам де Юкрейн» Оксани Забужко, що залишилася недочитаною. А з раніше читаного досі викликає напрочуд приємні враження — «Забавки з плоті та крові» Лариси Денисенко. Інша паралель — із сучасної російської літератури — Євген Гришковець «Асфальт». Мене «підсадили» на нього його великі прихильники і паралельно мої прихильники як музиканта. І зараз чекаю виходу нової книги Гришковця «А.....А». І третя моя паралель у зв’язку із вступлення в сан — духовна література. Саме цікавлюся збірником Діонісія Ареопаїта і «Очерками мистического богослов’я» Володимира Лоського. Ось таке моє поле читання.
Чим зумовлений мій вибір літератури? Якщо говорити про сучасну українську літературу, то це дуже випадкові речі: що на слуху, або, що потрапляє до рук. Далі йде перевірка на відповідність, тобто, на внутрішній резонанс. Гортаю дві-три сторінки навмання. Якщо око, розум чи серце за щось зачепилося, купую, якщо ні — відкладаю. Щодо спеціалізованої літератури про музику, то це переважно Інтернет-видання. А що стосується богослів’я, то, на мою думку, Діонісій Ареопаїт і Володимир Лоський цікаві не лише для православної традиції.
Як правило, завжди хочеться читати! Бо потреба читати сформована в мене в ранньому дитинстві. Батьки були вчителями і розповідати мені їм було ніколи — через їхню зайнятість. Через те я з казкового періоду все читав сам. Тому, коли зараз трапляється якісна література, знаходжу час і читаю її багато і залюбки.
