Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Пекельна машина» життя...

Пішов у вічність видатний літературознавець Георгій Косіков
8 квітня, 2010 - 00:00

Звістка про смерть професора Московського державного університету ім. Ломоносова, доктора філологічних наук, блискучого знавця французької та світової літератур Георгія Костянтиновича Косікова стала ударом для світового літературознавства.

Це людина дерзання і проривів, новатор у методології гуманітарних наук, а його літературознавчі розвідки й концепції мали значний вплив на розвиток і українського літературознавства. Георгій Костянтинович був великим вчителем, який залишив після себе потужну школу зарубіжників, «франкофонів». Він прагнув поєднати світ пострадянського хаосу з критичною й відповідальною думкою Західної Європи. Прихильник структуралізму і, зокрема, Ролана Барта, він усе життя залишався шанувальником європейської літератури доби Відродження. Саме завдяки Г. Косікову французька література і літературознавство ставали до нас ближчими.

Серед найвизначніших праць Георгія Косікова, що, безперечно, випередили свій науковий час або ж посвідчили якісно нову модель літературознавства і критики, можна назвати такі: «От структурализма к постструктурализму (проблемы методологии)» та «Зарубежная эстетика и теория литературы XIX—XX вв. Трактаты, статьи, эссе». Він відкрив для вітчизняної науки видатних французьких теоретиків і письменників — нове, не радянське бачення літературного процесу представлено в численних коментарях, вступних статтях до видань світового письменства: «Проблема личности в романах Натали Саррот», «Виан Б. Пена дней: роман», «Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика» (ця праця стала науковим бестселером), «Готье Т. Эмали и камеи», «Поэзия французского символизма. Лотреамон. Песни Мальдорора», «Барт Р. S/Z», «»Адская машина» Лотреамона», «Барт Р. Нулевая степень письма» тощо.

Косіков перебував у авангарді світової гуманітарної думки: учасник численної кількості світових літературознавчих конгресів, він привозив у Росію нові форми знання, нові методи викладання, зрештою, нові альтернативні історії розвитку світової літератури. Для Косікова особливо принадною була доба символізму, хоча до останніх днів своїх він на кафедрі історії зарубіжної літератури філологічного факультету МДУ ім. Ломоносова читав курси, пов’язані з європейським Відродженням (викладав у цьому Університеті від 1970 року). І справді, Георгій Косіков сам був людиною Ренесансу: його науковий світ — це крізьчасовий мультиверсум, у якому разом співіснує Монтень і Бодлер, Бахтін і Барт, Жаррі і Лотреамон, ґотьє і ґумільов, Крістева і Пропп...

Науковець створив для себе власну планету на межі французької, російської та світової культур, і на цій планеті жив багато років, осяваючи шлях молодим науковцям. Безперечно, Георгій Костянтинович є одним із тих метрів, які спромоглися лишитися після себе потужну наукову школу.

Також Г. Косіков був одним із тих критиків, іще в 1960 і 1970 рр., які мали доступ до оригінальних текстів світової літератури — і класичних, і сучасних. Він прагнув познайомити радянського читача з найцікавішими французькими романами зі сторінок «Літературного огляду», «Сучасної художньої літератури за кордоном», «Питань літератури» тощо. Ще 1967 року в журналі «Современная художественная литература за рубежом» він писав про роман «Потоп» нещодавнього Нобелівського лауреата в царині літератури Ле Клезіо. Героями праць Косікова, з якими він мав можливість спілкуватися без перекладачів і посередників, були Клод Сімон і Ежен Йонеско, Альфред Жаррі і Жан-Поль Сартр та багато-багато інших. Саме Георгій Костянтинович був одним із тих методологів, які розробляли програми з вивчення історії світової літератури (і, зокрема, літератури доби Відродження) у вищій школі.

Останній лист у моїй електронній скриньці від Георгія Костянтиновича датовано 11 січня цього року. Ще торік я планував запросити його на Міжнародну конференцію до 200-річчя Гоголя, що проходила в Театрі ім. І. Франка. На жаль, не вийшло. По-перше, графік був занадто щільний. По-друге, Георгій Костянтинович не міг дозволити собі «перевантаження» після хвороб. Чомусь останнім часом сил ставало менше. Певно, життя таких гігантів має особливий «плин»: один рік може дорівнювати трьом чи п’яти. Ми мали домовленість, що цього року вже на фестиваль «Марія», присвячений Чехову, він обов’язково приїде. Але не все складається так, як плануєш...

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: