Видавництво «Смолоскип» щойно опублікувало результат унікального для української літератури експерименту — продовження незавершеного роману класика модернізму Миколи Хвильового. Історія знає приклади дописування й переписування видатних українських авторів, але ніколи вони не виходили у формі окремого тексту — найчастіше така творчість носила характер ѓрунтовного редакторського втручання. Тепер ми маємо повість-алюзію «Аглая», створену Артемом Соколом у 1960-х роках, але видану лише сьогодні.
Ім’я Миколи Хвильового, одного з безперечно найбільш вартісних українських прозаїків, на кілька десятиліть було не лише викреслено з канону, але й геть чисто забуте. Зумисне: адже він — центральна постать Розстріляного Відродження. Вистріливши собі у скроню 13 травня 1933 року, Хвильовий висловив таким чином свій останній протест проти системи. Тому лишився недописаним роман «Вальдшнепи», що його, разом із полемічними статтями письменника, радянська преса назвала відвертою зрадою. Отож не дивно, що у шістдесятих роках, у мить пробудження національного спротиву, інтелігенція повернулася до Миколи Хвильового. Саме тоді було написано повість «Аглая» — водночас і продовження, і переосмислення «Вальдшнепів».
Автор з української діаспори, який ховається за псевдонімом Артем Сокіл і чийого справжнього імені не розголошують, переніс дію повісті у Харків 60-х років ХХ століття. На сторінках діє вже наступне покоління, тобто діти персонажів Хвильового, і це, як стверджує анотація, — символічно зображені шістдесятники. Не слід довіряти титульній сторінці видання, котра називає «Аглаю» «спробою продовження» — літературознавці вважають текст автономним явищем, лише навіяним, але аж ніяк не продиктованим художньою силою роману-попередника.
Ще 1963 року Осип Зінкевич, засновник видавництва «Смолоскип» у Балтиморі й великий шанувальник творчості Хвильового, дізнався, що існує спроба продовжити незавершені «Вальдшнепи». Ще тоді він намагався переконати Артема Сокола видати цей текст, проте автор не погоджувався. Донедавна. Тепер українці нарешті можуть прочитати повість, зіставити її з самим романом (видавці помістили обидва тексти під одну обкладинку) та навіть обговорити. Для цього «Смолоскип» запланував низку відкритих дискусій у різних містах України.
Під час першої — київської дискусії серед реплік про значимість «Аглаї» для літератури та для української нації на її нинішньому етапі точилися суперечки довкола художнього рівня повісті, її текстуальних характеристик. Літературознавець Віталій Абліцов висловив скептичну думку, що Артема Сокола не існує й насправді авторство належить котромусь аматору. Мовляв, «щоб дописувати Хвильового, треба мати його художній рівень. В «Аглаї» Хвильовим, на жаль, і не пахне».
— Повість «Аглая» — документ доби, — вважає директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків. — Ми бачимо, як людина в 1960-х роках в Америці уявляла собі 1960-ті роки в Україні. Є люди, які захоплені цим текстом, так що ми точно недаремно його видавали. Обидва твори є ідеологічними, тому між ними розгортається свого роду полеміка, а молодь, хоч зазвичай такого й не любить, відгукнулася добре. Це свідчить позитивно і про текст, і про молодь. Крім того, є зайвий привід привернути увагу до самого Хвильового.
