Найдавніші відомості про мальовничу місцевість на схід від Борисполя сягають 1615 року, відколи невелике село Сулимівка (тепер Бориспільського району) майже на 300 років стало родинною маєтністю численних поколінь Сулим. А Покровська церква, збудована 1629 року стараннями гетьмана Івана Сулими, єдина пам’ятка архітектури початку XVII століття, яка збереглася до наших днів, була також родовою усипальницею Сулим. Тут знайшли свій вічний спокій нащадки гетьмана, які позначили свій життєвий шлях добрими справами. Багата історична та культурна спадщина цього роду може стати безцінним скарбом і духовним надбанням нашої нації.
Історичні джерела свідчать, що цей рід бере початок ще у князівські часи, але досить відомим став з XVI століття. Найвідоміший серед Сулим — гетьман Запорозького козацтва, приклад виняткової мужності й уособлення волелюбного духу.
Про гетьмана Івана Сулиму та його сповнене бойової слави коротке життя мало розповісти на сторінках книги чи показати кінофільм. Іван Михайлович Сулима — легендарна особистість героїчного епосу козацької доби.
Народився майбутній герой в с. Рогощі Любецького староства (тепер Чернігівщина) в родині шляхтича. На той час на чолі суспільного устрою українських земель, що були під владою Польщі, до початку визвольної війни 1648 року стояла шляхта, серед якої було багато українських родів. Ця покозачена шляхта дала чимало видатних діячів, українських патріотів. Серед них — Іван Сулима, який вперше згадується 1615 року урядником маєтностей великого коронного гетьмана польського магната Станіслава Жолкевського. Згодом за вірну службу отримав у подарунок села Улимінці (згодом Сулимівка), Кучаків та Лебедин. Але через деякий час Сулима залишив службу у Жолкевського і опинився у товаристві запорозьких козаків.
Із самого початку існування запорозького козацтва польські магнати та шляхта вживали різноманітні заходи з тим, щоб приборкати волелюбний дух дніпровської вольниці, стримати розвиток її військової організації. Уряд Речі Посполитої вороже ставився до козацтва і водночас прагнув використовувати козаків у боротьбі зі своїми противниками. Історики свідчать, що Сулима брав участь у численних походах гетьмана Сагайдачного. Це були відомі здобуття Кафи (сучасна Феодосія) — найбільшого центру работоргівлі на Чорному морі, Трапезунда, а також два походи на Царгород (Константинополь). Брав участь Сулима й у відомій битві під Хотином, коли 1621 року польсько-козацьке військо зупинило 300-тисячну турецьку армію. Того ж таки 1621 року Сулима керував загоном запорожців під час морського походу донських козаків проти турків.
Під час одного з походів Іван Сулима потрапив у полон і був прикутий до важкої турецької галері кілька років. Нагода звільнитися з неволі трапилася, коли пливли Середземним морем. Серед турків був болгарин, який весь час прислухався до розмов бранців (ймовірно, їх добре розумів) і відчував до них симпатію. Коли галера проходила повз Туніс, вночі болгарин підійшов до Сулими з в’язкою ключів і допоміг розкувати ланцюги. Іван Сулима не тільки звільнив з полону решту галерників, а й захопив турецьку галеру з 300-ма яничарами й рушив до італійських берегів. Звільнені козаки дали ймення галері «Покрова Пресвятої Богородиці» і вивісили прапор: на жовтім китайковим полотнищі синій запорозький хрест. «Покрова» взяла курс на папську пристань Чивітавекія. Їх помітили італійці і негайно націлили важкі гармати. Розгледівши прапор на щоглі, вони направили назустріч «Покрові» галеру «Стелла Маріс», щоб перевірити, хто там наближається. А вже через деякий час козаків зустрічав командир пристані князь Арнольд Буонтемпо з військом. Через тиждень дивний загін прибув до Рима. За розпорядженням Папи Римського козаків запросили до вілли Боргезії (парк зелені і мистецтва, маєток брата Папи, кардинала Сціопіона Боргезе) і пригостили обідом. У такий спосіб 1614 року приймали на тій віллі іспанського амбасадора. Наступного дня Папа Римський Павло V дуже привітно й урочисто приймав гостей у Квіринальській палаті. За видатні заслуги в боротьбі з турецькою агресією Івану Сулимі Папа Павло V дарував титул римського князя і нагородив золотою медаллю зі своїм портретом. Прийом козацької делегації на чолі з гетьманом Сулимою у Римі тривав тепло і щиро з травня по вересень 1619 року.
На той час Павло V Боргезе був головною постаттю в Європі з організації опору османській експансії, а Іван Сулима у 20—30-х роках XVII століття був одним з найуспішніших ватажків козацьких морських походів. Окрім Івана Сулими, ніхто з полководців Речі Посполитої не удостоювався найвищої в Європі папської нагороди, навіть коронний гетьман. Розповідь про цю подію розійшлася по всьому світу. Паризька La gazette вмістила цілу статтю про подвиг запорозького лицаря.
Гетьманом реєстрових козаків Сулиму обрали восени 1628 року після загибелі гетьмана Чорного. За турецькими джерелами, у травні 1630 року Сулима спустошив чорноморське узбережжя біля Ізмаїла, Кілії, Мідії, Варни і Созополя. Тоді ж назустріч ескадрі Сулими, яка налічувала 300 чайок, вийшов сам візир Оттоманської Порти Кенаш-паша і біля острова Монастир (тепер Зміїний) відбулася битва двох флотилій (козаки втратили лише 150 осіб бранцями) яку візир виграти не зміг. Того ж року Івана Сулиму обирають також гетьманом низового (нереєстрового) козацтва і він стає, по суті, морським гетьманом. Доки Іван Сулима тримав гетьманську булаву — українці здобували тільки перемоги, жодної поразки не було. Поляки з турками дали Сулимі прізвисько Азовський Вовк за кмітливість і винахідливість.
1633 року Іван Сулима провів свій знаменитий похід в Азовське море і взяв штурмом турецьку фортецю Азов у гирлі Дону. Нікому з українських флотоводців до того часу не вдавалося взяти Азов. Всі зрозуміли, що Січ обрала нового талановитого гетьмана-полководця, який не поступиться інтересами свого народу. Розлючений падінням Азова султан, переконаний, що Сулима на зворотному шляху ще добре пошарпає Крим, надіслав до Очакова могутню ескадру з 20-ти важких галер. Але козацького флотоводця це не спинило. Вночі під керівництвом Сулими козаки прорвали виставлену турками оборону, потопили п’ять галер і ще десяток вивели з ладу, причому в ході цього бою втратили лише три чайки з трофеями.
Львівський літопис свідчить, що 1635 року «козаки п’ять разів ходили на море» і водив їх хоробрий Іван Сулима, обраний гетьманом удруге. Козацькі напади завдавали великої шкоди Туреччині, тому 1635 року турецький султан відкрито пригрозив Польщі війною, якщо вона не приборкає козаків.
Івана Сулиму було по-зрадницьки схоплено і разом з іншими козацькими ватажками відправлено до Варшави. Злодіями стали представники козацької старшини Барабаш і Караїмович, яким польський гетьман Конецпольський обіцяв привілеї для козацтва, що врешті виявилися химерними. Польський король, канцлер, каштелян намагалися врятувати Сулиму, знаючи його як визначного військового генія, але сейм, підбурений Конецпольським, був незламним. За рішенням сейму гетьмана і трьох його сподвижників стратили на центральній площі Варшави. Сміливий воїн, лицар, флотоводець, який у походах не отримав жодного поранення, жодної поразки, після нелюдських тортур був жорстоко страчений: йому відтяли голову, руки, ноги, а частини тіла розвісили на стінах фортеці. Потому кості гетьмана захоронили на території помістя Стєвки. Вдова просила за велику винагороду повернути останки її чоловіка, але польська влада відмовила їй, бо знала, що козаки віддаватимуть честь на вірність непереможному героєві.
«Іван Михайлович Сулима — один із тих легендарних ватажків, слава і безсмертя яких стають славою і безсмертям нації», — таку характеристику дав Сулимі академік Богдан Сушинський у книзі «Історія українського лицарства». Його життя — чудовий приклад вірного служіння своєму народу, особливо для молодого покоління українців, в першу чергу — для захисників Вітчизни.
