Улітку цього року Esthetic Education, найпопулярніша серед неформатних і найнеформатніша серед популярних гуртів країни, заявила про безстрокову перерву в своїй діяльності та реалізацію учасниками колективу своїх сольних проектів. Два такі проекти — Pianoboy клавішника Дмитра Шурова та piss&laugh (омофон практично хіпейської формули peace and love), утворений трьома музикантами «Естетиків»: басистом Юрієм Хусточкою, бас-гітаристом Іллею Галушком і барабанщиком Андрієм Надольським, ми мали можливість спостерігати на вересневому Moloko Music Fest’е (до речі, також організованому «ЕЕ»).
Бас-гітарист Юрій Хусточка брав участь у записі двох найкращих, на мій погляд, альбомів українського мейнстриму 2000-х років — «Суперсиметрії» в складі «Океану Ельзи» та Werewolf у складі Esthetic Education. Віднедавна він також активно включився в продюсерську діяльність — обоє Moloko Music Fest’и й близько десяти дисків, випущених під егідою Esthetic Music, — також його рук справа. Недавно мені вдалося поговорити з Юрієм про міфічний розпад групи Esthetic Education, його сольний проект piss&laugh і специфіку фестивальної організації в Україні.
— У серпні «Естетики» оголосили, що вирушають у творчу відпустку. Хотілося б дізнатися, на якій стадії зараз ця відпустка?
— Так, пам’ятаю, було таке формулювання. Це насправді відпустка, для когось більш творча, для когось — менш. Ми якось не домовляючись домовилися, що певний час поживемо кожен своїм життям, а коли виникне бажання зібратися — зберемося. Зараз ми саме перебуваємо на тій стадії, коли бажання зібратися починає з’являтися. Але, в будь-якому разі, це станеться не раніше весни.
— Доводилося чути, що на момент відходу учасників гурту в сольні проекти в Esthetic Education було готово достатньо пісень для випуску альбому. Якою є доля цього матеріалу?
— Придуманих пісень дійсно було багато, але ми нічого не записували, що, в принципі, на власній студії не зайняло б у нас багато часу. Інша річ, що, напевно, до більшої частини цього матеріалу ми вже не повернемося; якби ми були в ньому впевнені, поза сумнівом, альбом би випустили. Ось, наприклад, Space Song, кліп на яку ми недавно оприлюднили, була однією з тих пісень, у яких ми впевнені. Вона, цілком можливо, до нашого нового альбому потрапить.
— У гурті piss&laugh ви вперше виступаєте як фронтмен, принаймні формально. Як вам у цій ролі?
— Чесно кажучи, наразі я себе лідером гурту не відчуваю. Мені взагалі цікавіші зв’язки між членами колективу — пари, трикутники, квадрати. У тих гуртах, які я слухаю, теж немає яскраво вираженого лідера, немає залежності від одного виконавця. І, до речі, в Esthetic Education у нас теж паритетні стосунки, чого, наприклад, не було в «Океані Ельзи». А piss&laugh — це проект зовсім уже для душі. Ви ж розумієте, наскільки такого роду музика затребувана в нас. Та він поки що й не розвинувся в повноцінний гурт; ми навіть не знаємо, як це на концертах грати.
— Тобто розвиток проекту у вигляді випуску альбому, концертної діяльності не планується?
— Планується, певна річ. Мало того, альбом уже пишеться. На МайСпейсі викладено п’ять наших композицій (дві з них, щоправда, я вже переробив), ще близько десятка попередніх записів у нас є. Але з нашою музикою квапитися точно нікуди. Ми, мабуть, пограємо ще півроку, а потім подивимося, хто до нас приєднається і як ми видозмінимося. Є ідея запрошувати багато різних вокалістів, але поки до цього руки не доходять, справа обмежилася однією Кашею Сальцовою. Сам я в гурті граю на чому доведеться, оскільки партії ще остаточно не поділили, — і на бас-гітарі, і на клавішних, і комп’ютерною обробкою займаюся.
— Ваша продюсерська діяльність не обмежилася роботою над альбомом «Крихітки» «Рецепт»?
— Ні, я багато вже напродюсував. Зараз у процесі запису новий альбом «Даха Брахи». Улітку я виступив як музикант і співпродюсер французького гурту Silvervince, їхній альбом скоро вийде. Крім того, російський гурт InWhite. Я всього вже не пам’ятаю.
— Улітку ми мали неприємний інцидент наполовину зірваного фестивалю «Свірж». Скажіть, з якими проблемами вам довелося зіткнутися під час організації Moloko Music Fest’у?
— Нам було набагато простіше, ніж «Свіржу»: по-перше, в нас зовсім не той розмах, по-друге, ми діяли разом з Гоголь-фестом. Помилка «Свіржу» в тому, що, замахуючись на настільки серйозні масштаби, вони не врахували необхідності мати достатній запас грошей для покриття можливих невдач. Адже треба не забувати, що ми живемо в Україні, нерозвиненій у плані шоу-бізнесу країні. Головною ж проблемою фестивального руху в Україні, та й просто організації концертів, я вважаю небажання українського глядача купувати квитки. Для більшості витратити гроші на квиток — не те що погано, але на нічний клуб або випивку ці гроші витратяться значно охочіше. А на концерт можна сходити за знайомством. Існує помилкове уявлення, що музика має бути безкоштовною. Але доки люди у нас так думають, жодної музики, жодного серйозного руху в них тут не буде. Ця проблема — не суто специфіка музичного ринку. Коли я займався організацією першого фотобієнале, ми також зіткнулися з тим, що люди здебільшого фотографію мистецтвом не вважають; якщо вже в кожного є фотоапарат, думають вони, якщо кожен може вийти на Хрещатик голубів познімати, мовляв, чим кращі за мене ті, хто виставляється за гроші?
— Програма Moloko Music Fest’у формується виходячи з особистих переваг учасників групи?
— Так, нам ніхто нічого не нав’язує. Були колись пропозиції бартерного характеру: нехай у вас зіграє така-то група, а ми вам за це... Але вони навіть не розглядалися. Наступний, третій Moloko Music Fest, гадаю, буде ще до осені. Доки не говоритиму, кого ми запросимо, але, як я вважаю, цей фестиваль виявиться цікавішим за попередні.
— Свого часу Esthetic Education реалізувала цікавий проект «Артефакт», присвячений фен-арту, жанру в нас маргінальному, жанру, з яким у нас ніхто не працює. Чи матиме він якесь продовження?
— Так, гадаю, все це набуде певної форми. Після «Артефакту» ми думали випустити книжку із зібраних малюнків; можливо, це вдасться зробити. Узагалі ж, ми плануємо зробити DVD, що фіксує діяльність гурту на різних етапах. І відеозапис того концерту, який ми дали в рамках «Артефакту», з усіма малюнками наших шанувальників обов’язково увійде туди.
— Чи має для вас якесь значення думка музичної критики? Чи читаєте ви рецензії на свої альбоми?
— Рецензії читати доводилося. І раніше вони для мене щось означали; а зараз жодного значення я їм не надаю. Я розумію, що всім подобається різна музика, і якщо людина, скажімо, слухає важку музику, їй Esthetic Education і не може подобатися. До того ж, ніхто не може претендувати на об’єктивність. Звісно, для мене є люди, чию авторитетну думку я поважаю, і мені не хотілося б, аби вони погано відзивалися про якусь нашу роботу. Але в цілому всі ми виткані з різних речей, і це додає барвистості світу. Без поганої музики не було б і хорошої.
— А професійну заздрість вам доводилося відчувати? Є музиканти, які роблять те, що вам недоступно?
— Заздрість (але не професійну) я відчуваю до тих виконавців, які дуже наївно дивляться на музику. Зараз я працюю з гуртом «Даха Браха», дивлюся на них — вони ж грати до пуття не вміють, проте в них усе (замислюється) просто. Професіоналізм убиває музику, я вважаю.
