У суботу книгарня «Є» тріщала по швах. Навіть пересуватися коридорами між книжковими полицями було складно. А про те, аби наживо побачити Оксану Забужко, яка цього дня представляла тут свій новий роман «Музей покинутих секретів», годі було навіть мріяти. Щоправда, і побачити, й почути письменницю все ж можна було у відеоформаті — завдяки прямій трансляції в усіх залах книгарні. Але найнездійсненнішим виявилося завдання потримати в руках і погортати новий роман. Привезену до книгарні напередодні ввечері, книжку (у кількості 200 примірників) розкупили вже до початку презентації, а додаткову порцію, що терміново привезли з видавництва «Факт» вже під час події, розійшлася тут-таки, під час двогодинного спілкування Оксани Забужко з публікою.
Хоча 830-сторінковий твір повністю прочитати (уривки роману вже деякий час «висять» на сайті письменниці) та оцінити мали можливість усього-на-всього декілька десятків людей (переважно ті, хто має фаховий стосунок до літератури), втім, усі вкинуті в медійний простір оцінки «Музею...» є більш ніж схвальними. Авторку порівнюють із Достоєвським і Томасом Манном, а щойно створений роман називають «великою літературою». Так, літературознавець, критик, професор «Києво-Могилянської академії» Віра Агеєва, конкретизуючи ці захоплені відгуки, каже, що цей роман — про «кризу класичної фізики та нелінійний час, про минуле, що живе в нас і визначає нас значно більшою мірою, ніж нам здається». А російська журналістка Єлєна Марінічєва, що займається перекладами російською мовою сучасної української прози (зокрема й текстів Оксани Забужко), пише в своєму блозі, що нерв роману — «це людина в ситуації морального вибору, проблема конформізму та нонконформізму — питання, що підзабуті сьогодні — в координатах «успішності-неуспішності».
Під час двогодинного спілкування Оксана Забужко розповіла немало подробиць щодо процесу осмислення матеріалу, озвучила міркування, що виникали як наслідок або становили причину тих чи інших фрагментів роману. Детальніше до цих думок ми звернемося в наступному номері «Дня». А концентровано «сіль» «Музею...» авторка висловлює так: «Великою мірою цей роман — про мужність прийняти спадок, поглянути в очі минулому, котре формує наше сьогодення й наше майбуття».
Найбільшу часу з семи років, протягом яких писався роман, за словами авторки, поглинула історична канва твору.
— Цей роман не історичний, хоча тут є історичні сюжети. Саме вони відібрали найбільше часу і скрупульозної дослідницької роботи. Такі романи насправді пишуться не менше ніж десять років — зважаючи на обсяг книги та панораму охопленого матеріалу. Найвдалішою відповіддю на запитання «Про що «Музей покинутих секретів»?» була б дефініція одного з найперших його читачів, який сказав, що це — енциклопедія українського життя.
Як уже повідомлялося, дія роману відбувається в 2000-х роках, а ті сюжети, які в ході драматичних подій спливають на поверхню, стосуються передвоєнних років, Другої світової війни, повоєнного націоналістичного підпілля, 70-80-х років минулого століття. Історизм, на якому наголошує пані Оксана, стосується передусім УПА та історії повоєнного підпілля. Ще кілька років тому письменниця зізналася, що частину роману вона присвятить цій темі.
— Починаючи писати роман 2002 року, я собі навіть не уявляла, за що беруся, — каже Оксана Забужко. — Мені доводилося виконувати роботу польового історика: висиджувати по архівах, їздити країною та поза її межами. Але найцікавішими в людському сенсі для мене були інтерв’ю з живими учасниками тих подій.
Ще три роки тому, до того, як роман було завершено, він вже почав поширюватися Європою. Саме тоді права на переклад «Музею...» купило німецьке видавництво. Нині робота над перекладом уже завершується, і він буде представлений у жовтні 2010 року у Франкфурті. Також переговори щодо перекладу книги тривають із польським, угорським, голландським, шведським та низкою інших видавців.
Але, очевидно, темпи європейського поширення книги були зовсім не найпершими аргументами для тих, хто зібрався в книгарні «Є». Адже стосується вона передусім українців і їхньої власної ідентифікації. Тому, як влучно зазначив модератор зустрічі Юрій Макаров, спостерігаючи за людським потоком, що заповнив усі зали книгарні, дискомфорт цей навіює надзвичайний оптимізм.
