Серед продуктів господарської діяльності людини є такий специфічний вид, як відходи тваринництва. Наразі про них говориться дуже мало, і масштаби загроз від їх накопичення усвідомлюють лише фахівці. Так, у працях професора Житомирського національного агроекологічного університету, академіка Української академії наук Віктора Бурлаки, зокрема, в написаній разом з групою співавторів монографії «Екологія відходів» зазначається, що загальний обсяг тваринницьких відходів у світі приблизно в 10 разів більший у порівнянні з відходами побутової діяльності людини. Причому при великому нагромадженні, яке супроводжує крупнотоварне господарство, вони часто наносять велику шкоду навколишньому середовищу. Особливо в наших умовах. Але за розумних підходів те, що являє загрозу, можна перетворити на корисну річ. У світі, наприклад у США, Росії, відносно недавно розроблені методи переробки гною великої рогатої худоби, свинячого гною, курячого посліду не тільки у високопоживні добрива, але й в корми для свійських тварин, птахів, риби.
Не спеціалістам (автор з їх числа) в останнє віриться з трудом, але то є фактом. За допомогою спеціальних технологій, в яких одним з найбільш розповсюдженим є процес біоферментації гною чи посліду, виробляється цінний органічний продукт — біогумус. В залежності від складу інших компонентів, серед яких часто використовуються залишки соломи, тирса, різноманітні природні добавки, його можна використовувати як добриво або корм.
Професор Бурлака в розмові з «Днем» розповів, що в Росії, де він певний час працював в даному напрямі разом з російськими колегами, групі науковців за подібні розробки присуджено Державну премію. Професор спробував провести відповідні дослідження у Житомирі, де розробив і на базі агроекологічного університету побудував невеликий дослідний біоферментатор, який разом із супутнім обладнанням розмістили в пристосованому приміщенні. Загалом в комплексі це певна технологічна лінія. Були отримані партії біогумусу у вигляді килимків, вкритих зеленими паростками зернових. Досліди показали, що його можна добавляти в корми для бичків і корів в кількості до 15% від загальної маси з непоганим результатом щодо приросту ваги тварин, а ще використовувати як цінне добриво. Така собі деталь — цей продукт (крім гною і курячого посліду в Житомирі до нього додавали подрібнену солому, полову, тирсу, торф) практично не має неприємного запаху. До обмежувальних моментів належить потреба в енерговитратах на подрібнення, завантаження компонентів, вивантаження готової маси, що застосовується для великих партій, а також певні технологічні аспекти. Проте, говорить Бурлака, виробництво біогумусу в жодному разі не може бути збитковим. Навіть з огляду на використання як добрива, особливо зважаючи на постійне та значне зменшення вмісту природного гумусу в складі грунтів.
Нині біоферментатор не працює, перспективні наукові розробки призупинені. На них потрібні гроші, причому відносно невеликі. Однак в університеті їх немає, в Міністерстві аграрної політики загалом на наукові розробки виділяють дуже скромні суми, які надають на конкурсній основі, й на всіх не вистачає. Приватні інвестори теж дуже обережні, і не поспішають ризикувати своїми грошима, оскільки не відчувають швидкої вигоди, а для серйозного господарського застосування необхідні більші установки, приміщення, що на перших порах означає певні капітальні витрати, організаційні клопоти плюс деяке збільшення енергоспоживання. Утім, зазначає професор, все одно це набагато дешевше, аніж купувати технології і обладнання за кордоном. Крім того, зауважує він з гіркотою, бізнес в Україні часто має напівкримінальний характер — ідею можуть взяти, а ось заплатити за неї не хочуть.
Коментуючи «Дню» ситуацію, проректор з наукової роботи Житомирського національного агроекологічного університету, відомий винахідник професор Іван Грабар висловився, що на науковому рівні в даній розробці вже є всі необхідні біохімічні рівняння, а такі біоферментатори слід робити в промисловому варіанті й значно більших розмірів. Оскільки це дуже гарна інноваційна ідея. Але, щоб вона була затребувана, потрібен підйом тваринництва, оскільки воно в Україні здебільшого в жалюгідному стані. Державні органи повинні проводити конкурси інноваційних проектів і виділяти кошти на втілення кращих. Для того, щоб запустити дослідний заводик з виробництва згаданих добавок, який міг би наситити ними всю Житомирщину, потрібно близько 120 тисяч гривень. Але в державі чергові вибори, і це, мабуть, не на часі. Політикам не до винахідників. Приватні інвестори, за його словами, охоче прийшли б до науковців, але їх обклали податками наперед. Держава не підтримує інвестора, який займається науковим виробництвом, і державні чинники не цікавляться перспективою. Самі університети ніде в світі за свої кошти не впроваджують наукові розробки. Але в Україні хтось все ж повинен простягнути руку науці.
