На експозиції представлено понад 110 робіт. У фінальному конкурсі беруть участь як окремі художники — Мирослав Вайда, Артем Волокітін, Андрій Галашин, Гамлет Зіньківський, Микита Кадан, Жанна Кадирова, Майя Колеснік, Володимир Кузнєцов, Лада Наконечна, Оксана Проценко, Олексій Сай, Олексій Салманов, Олеся Хоменко, Олексій Хорошко, Іван Чубуков, Маша Шубіна, — так і арт-групи BLUEMOLOKO, Шапка, SOSka, SYN. Виставка розміщена на четвертому та п’ятому поверхах PinchukArtCentre і триватиме місяць, а 4 грудня буде оголошено переможців.
Володарі головної та двох спеціальних премій, окрім грошової нагороди в розмірі 100 тисяч гривень та 25 тисяч гривень відповідно, отримають можливість пройти стажування протягом місяця у майстернях всесвітньо відомих митців: Андреаса Серрано в Нью-Йорку, Олафура Еліассона в Берліні, Ентоні Гормлі в Лондоні. Власне лауреати будуть названі міжнародним журі, до складу якого ввійшли Франческо Бонамі, арт-директор «Fondazione Sandretto Re Rebaudengo» (Турин), вихідець з України фотограф Сергій Братков (Москва), Удо Кіттелман, директор Нової національної галереї (Берлін), всесвітньо відомий український фотохудожник Борис Михайлов (Харків-Берлін), куратор авторитетної лондонської галереї «Тейт Модерн» Джессіка Морган.
Переможця у додатковій номінації «Приз громадськості» визначать голосуванням відвідувачі виставкового проекту Премії.
Зрештою, нагороджувати лауреатів до Києва спеціально приїде британський художник Деміен Хьорст.
Паралельно в Центрі проходить виставка «Рудий ліс», де експонуються понад 40 творів живопису, фоторобіт та відеоінсталяцій українських постмодерністів 90-х: Сергія Браткова, Олександра Гнилицького, Олександра Ройтбурда, Арсена Савадова і Георгія Сенченка, Василя Цаголова.
Що ж до молодих номінантів, то вони багато в чому подібні до їхніх старших колег — не так за стилем, як за штибом мислення, котре все ще лишається прив’язаним до концептуалістських і постмодерних зразків.
Кияни BLUEMOLOKO маркують довкілля виконаним під трафарет національним орнаментом і виставляють фотозвіти про ті вправи.
Так само на фотографії зосереджується харків’янин Артем Волокітін, показуючи доволі провокативні світлини оголених юнаків та дівчат з серій «Підлітки» та «Герой».
А ось фото Олексія Салманова (народився у Ростові-на-Дону, живе у Києві) стримані, чорно-білі й певним чином соціальні: у «Затемненні — Китай» обличчя молодого китайця потроху витісняє з кадру лице його однолітка-європеоїда.
Світлини мукачівсько-київської «Шапки», навпаки, кольорові й постановочні: серії «Життя» та «Наш сімейний портрет» — про таких собі гуманоїдів, що живуть, одружуються і народжують у протигазах.
Колишній львів’янин, а нині мешканець Коста-Ріки Андрій Галашин малює полотна, в яких колажність поп-арту суміщається з анархічною абстракцією а-ля Джексон Поллок.
Відверто іронічні «Велетні» і «Моржі» киянки Олесі Хоменко побудовані на гіпертрофії соціальних типажів: усі ці гладкі дядьки й тітки кумедні саме у своєму гігантизмові.
Харків’янин Гамлет Зіньківський показав свої близькі до сатири роботи з серії «Зебра — Париж» і не менш дотепні екзерсиси «Вініл-арт»: вінілові диски, розписані акриловими фарбами.
У свою чергу, акрилові полотна одеситки Маї Колесник присвячені винятково літакам і є підкреслено раціональними, на межі плакату або декорації.
Так само стримані полотна Микити Кадана з серії «Місце дії»: художник малює верхні плани міських майданів, відмовляючи їм, однак у статусі простору радіння перетворює їх на непоказні й несвяткові абстракції.
Жанна Кадирова продовжує споруджувати масивні об’єкти з керамічної плитки, цього разу це «Фрукти» і «Проломи»: геометрична точність перших протистоїть деформаціям других.
Володимир Кузнецов демонструє фільм-документацію того, як художник їздить у автомобілі вулицями вечірнього міста і грає через гучномовець колискову. Окремо — «Подарунок»: тексти різними мовами, вишиті на білих простирадлах.
Лада Наконечна намалювала «Три горизонти» олівцями прямо на стінах і зробила присвяту американському художнику Феліксу Гонзалесу-Торресу, виклавши на підлозі величезний квадрат з коробок з шоколадними цукерками. Торрес прославився інсталяціями з витратних матеріалів: кожен відвідувач виставки міг забрати аркуш паперу або цукерку, так само розкладених на підлозі у геометричному порядку. Статична, солодко пахуча робота Наконечної, супроводжена текстом, написаним художницею, прочитується як доволі зворушлива присвята померлому майстру.
Композиції-асамбляжі львів’янки Оксани Проценко вільністю форм, еклектичністю техніки та зовнішньою ефектністю нагадують про подібні роботи у західних художників 60—70-х років.
Манера киянина Олексія Сая підкреслено одноманітна і, вочевидь, має своїм підѓрунтям комп’ютерну графіку та естетику сучасних офісів — останнє знайшло вираження у жорсткій композиції «Пліснява», де на столі юрмляться сотні маленьких ляльок в типових костюмах офісних робітників.
Загалом, очевидно, що молоді митці тільки шукають свій шлях. Важливо, щоб премія, котра має всі шанси стати однією з найавторитетніших в Україні й загалом на території колишнього СРСР, якраз і сприяла появі нових майстрів, оригінальних шкіл, реалізації самобутніх задумів. Тільки в цьому випадку її існування буде по-справжньому виправданим.
