20 років тому пан Ковальські, як називають пересічного поляка у Польщі, очима ЗМІ вперше побачив себе у європейському клубі. Нині, маючи в кишені власні здобутки на європейській та євроатлантичній арені, якими зараз володіє Польща, їй легко озиратися назад та пригадувати весь той довгий шлях, який вона пройшла разом зі своїм народом до Євросоюзу та НАТО. Це зараз євроатлантичні та «євросоюзні» теми в Польщі належать до національних, раніше це була екзотика. Як розповів під час журналістських семінарів у Європейському центрі «Натолін» директор інформаційного бюро Європейського парламенту в Польщі Яцек Сафута, «на початку 90-х років можливий вступ Польщі до ЄС був казкою про залізного вовка. Ніхто не вірив, що коли-небудь ця країна стане частиною чарівного світу». Ціле десятиліття прийняття Польщі до ЄС полякам доводилося сумніватися та сподіватися.
Перші хмари на горизонті з’явилися 1993 року, і були пов’язані із сільським господарством. У Хорватії виникли ветеринарні захворювання, і поляки почали боятися, що через ЄС відкриються їхні кордони і хворе м’ясо потрапить на їхню територію. Скептичні фермери, що мали негативний історичний досвід через колективізацію, боялися утисків з боку Європи. Тому вони приховували інформацію про дійсний розмір своїх земельних угідь та про культури, які вони вирощували, адже боялися, що держава забере у них землю. Хоча насправді розмір ділянок був необхідний для встановлення державних дотацій.
Та й взагалі, на початковому етапі інтеграції серед поляків панувало чимало страхів, пов’язаних з ЄС, приміром, що їх куплять німці чи американці. Потім країною прокотилася хвиля ейфорії. Жак Ширак, президент Франції оголосив, що Польща може стати членом ЄС до 2000 року, якщо виконає поставлені вимоги.
Але після ейфорії прийшов час працювати — поки поляки не розуміли суті Європейського Союзу, саме журналістам доводилося усе пояснювати. На телебаченні були організовані спеціальні програми «Європу можна полюбити», на яких іноземці польською мовою розповідали, наприклад, про дорожні правила в західних країнах. Характерно, що це не була пропаганда, а суцільна інформація.
Серйозною перешкодою для вступу в НАТО та ЄС була одна проблема Польщі — військо, яке здавалося, потрапило у XX століття з XIX. Бідне, зазвичай, з малоосвіченими солдатами та офіцерськими кадрами, воно суттєво різнилося від європейського. В армії Польщі діяла філософія командування, тоді як у Європі все було навпаки. Для інформування населення на польському телебаченні почали показувати програми, під час яких розповідалося, що військові Данії чи Німеччини, наприклад, не отримують наказів. Вони мають поставлену задачу і самі обирають способи її розв’язання. На телеекранах польських телевізорів можна було побачити нечувані тоді речі — солдати бундесверу мали вільний час після п’ятої години вечора і йшли до казарм грати на комп’ютерах. У той же час польські солдати та офіцери боялися навіть говорити перед камерами, аби не сказати нічого занадто хорошого чи поганого, щоб не бути покараними командуванням. Але коли прийшов момент вступу Польщі до НАТО, населення вже не потрібно було ні в чому переконувати, адже завдяки допомозі Альянсу, військові сили змінилися кардинально і «дотягли» до європейського рівня.
Після вступу до Євросоюзу, як розповів Яцек Сафута, поляки не корилися усім правилам та вимогам, які для них встановлювали. На відміну від угорців, які постійно погоджувалися з усіма положеннями Євросоюзу, польські делегації нерідко заявляли, що вважають певні обмеження безглуздими. «Це були так звані уланські фантазії поляків», — додав Сафута. Нині, за його словами, угорці мають чимало проблем через те, що погоджувалися з дуже невигідними умовами, у той час як поляки постійно вели боротьбу за національний інтерес.
І хоча зараз Польща вже п’ятий рік поспіль у Європейському Союзі, ЗМІ мають досить роботи з населенням. Зокрема, постійно доводиться боротися з євроміфами. За словами Сафути, брюссельські дипломати починають скреготати зубами, коли чують, що Європейський парламент є дорадчим органом, і ні на що не впливає. Мешканці провінційних міст часто не ймуть віру в те, що діяльність Європарламенту приносить якусь користь. Для цього з’являються телепередачі, які показують, як ЄС реалізує інтереси громадян, скажімо, в Гданську. Невиправдано негативним є ставлення пересічних поляків до єврократів — брюссельських дипломатів, які нібито створюють жахливі правила і отримують непристойно великі зарплати. З цією метою ЗМІ подають статистку, згідно якої весь персонал різних установ ЄС менший за кількість персоналу Пентагона. Але не завжди у це вірять. Іншою проблемою, з якою стикаються польські чиновники та журналісти, є єврожаргонізми. За словами директора інформаційного бюро Європейського парламенту, у Польщі, наприклад, часто калькують мову брюссельських дипломатів, не адаптуючи її до мови місцевого населення. Так, аксеційні переговори, замість переговорів про вступ та укладання аплікації, замість угоди стали сумними прикладами того, як будь-яка важлива інформація втрачає сенс для поляків через недоречні висловлювання.
Доводиться боротися і з недостатньою зацікавленістю поляків у політичному житті країни на європейській арені. Цього року перед виборами до Європарламенту навіть були побоювання, що голосуватимуть лише самі кандидати та члени їхніх родин. На Youtube та Facebook — соціальних Інтернет-мережах, було розміщено смішні рекламні ролики, які закликали громадян у день виборів віддати свій голос за певні партії. Велосипедисти, що змагаються між собою, поспішають за виборчими бюлетенями, вбивця у костюмі смерті з фільму жахів «Крик», який залишає у спокої свою жертву і приходить з паспортом на дільницю — усі вони говорили, що завжди можна знайти час для голосування. У результаті, в Європарламенті опинилося 50 поляків, а сам законодавчий орган ЄС нині має польське обличчя в особі голови Єжи Бузека.
