Прокремлівський рух «Наші», що ввійшов у раж і почав кампанію цькування журналіста, дисидента та правозахисника Олександра Подрабінека («День», 6 жовтня 2009 року, №178), перейшов певну межу, й замість дивідендів почав приносити збитки. Пікети біля будинку журналіста, півтори сотні ветеранів, приведені під вікна, викликали надто негативну реакцію у світі. Представник ОБСЄ зі свободи слова Міклош Харашті попросив голову російського МЗС Сергія Лаврова втрутитися в ситуацію щодо журналіста Олександра Подрабінека. Відповідаючи на запитання письменника і телеведучого Олександра Архангельського на зустрічі з письменниками в день свого народження, прем’єр-міністр Володимир Путін навіть дещо відмежувався від дій молодіжного загону партії «Єдина Росія». «Якщо ви хочете знати мій погляд, то мені все це дуже не подобається...»
Зауваження Володимира Путіна практично збглося в часі з оцінкою дій руху «Наші» голови Ради при президентові Росії зі сприяння розвитку інститутів громадянського суспільства та прав людини Елли Памфілової. «Не можна відстоювати честь і гідність негідними методами у вигляді цькування, у вигляді безстрокових пікетів біля будинку, бо це, дійсно, моральний тиск». На її думку, «цей тиск для того, щоб людина відмовилася від своїх поглядів».
Після цього скандал вийшов на новий, вищий, рівень. У боротьбу вступила партія «Єдина Росія». На офіційному сайті партії з’явилася заява першого заступника секретаря президії генеральної ради Андрія Ісаєва. «Дії пані Памфілової — вчинок більш ніж дивний. Ми шкодуємо, що для подібних заяв був використаний статус керівника офіційної Ради при президентові». Голова центральної ради прихильників «Єдиної Росії» Франц Клінцевич запропонував Памфілову звільнити. За те, що вона «фактично підтримує ті сили, що намагаються переглянути історію нашої країни, бандитів називаючи героями, а справжніх героїв — вбивцями». Його підтримав колишній «нашист», а нині депутат Державної думи від партії «Єдина Росія» Роберт Шлегель. Він повідомив, що готує документи до найближчої ради Думи, що розгляне можливість включення питання в повістку засідань.
Цікаво, що головні телеканали Росії не відразу включилися в скандал. Набагато важливішими були жовті новини. Особливо щодо відвідування Крістіною Орбакайте парламенту в спробі повернути собі сина Дені. Олексій Пушков, який вважає себе головним аналітиком Росії, у програмі «Постскриптум» на каналі ТВЦ у властивій йому манері колишнього працівника міжнародного відділу ЦК КПРС відпрацьовував відомі кліше «Свобода слова чи свобода вульгарності?». Його розмірковування про начебто образи, нанесені Подрабінеком ветеранам у своїй статті «Як антисовєтчик антисовєтчикам...», крім фальшивого пафосу, не несли в собі жодної інформації та аналізу. Інакше потрібно було задуматися над тим, чому держава російська нічого реально не робить для ветеранів, яких захищає. Де окремі квартири, які урочисто обіцяли надати їм усім до 2010 року? Немає і не передбачається.
Маріанна Максимовська у своїй щотижневій передачі на каналі РЕН-ТВ звернула увагу на правовий аспект дій руху «Наші». Експерт програми Дмитро Муратов прямо заявив: розправа з політичним опонентом та його сім’єю — справжній кримінал. Інший експерт Володимир Лукін зробив цілком логічний висновок: якщо ніхто з тих, кому належить за посадою, не зупиняє «Наших», які порушують закон, отже немає в країні свободи слова й думок.
Скандал, що досяг апогею, вивів на поверхню боротьбу навколокремлівських угруповань, що до цього часу ретельно приховувалася. Пропагандистський барабанний бій, шумові ефекти на вулицях, безсумнівно, були організовані з подачі заступника голови адміністрації президента Росії Владислава Суркова. Він безпосередньо курирує рух «Наші», нещодавно зустрічався з його керівниками, крім того, він ідеолог партії «Єдина Росія». Без його згоди ніхто б і не подумав навіть реагувати на досить рядову статтю Подрабінека. Адже подібні й набагато різкіші матеріали з’являлися в інтернеті й раніше, але були абсолютно непоміченими.
Є всі підстави вважати, що керівництво партії «Єдина Росія» дещо стурбоване чутками про можливі кадрові зміни у всій вертикалі від верху до низу. З оточення Медведєва весь час повзуть чутки про заплановану кардинальну зміну обличчя партії, яка потребує модернізації відповідно до вимог часу. Випадок із Подрабінеком виявився для партійного керівництва досить зручним для того, щоб нагадати про себе й показати свою силу та можливості.
Другий чинник — це вибори до Московської міської думи. За даними «Левада-центру», різко зросли негативні оцінки діяльності градоначальника Юрія Лужкова. Кампанія проти «наклепників Росії», на думку оточення мера, досить ефективний спосіб відвернення уваги від головного партійця столиці. У цьому ж ряді стоять судові позови до «Новой газеты», радіостанції «Эхо Москвы», телеканала РЕН-ТВ, інтернет-видання «ПОЛИТ.РУ». Перспективи позовів не зрозумілі, але розгляд обіцяє бути тривалим, а поки є про що говорити з екранів Пушкову та таким як він.
Можливе апаратне посилення Владислава Суркова змусило його противників виступити проти такого розвитку подій. Саме в цьому полягає головне значення дій Елли Памфілової. І те, з яким розлюченням керівництво «Єдиної Росії» накинулося на неї, аж до загрози вимоги звільнення, демонструє, що триває запекла апаратна сутичка. Важко уявити, щоб досвідчений апаратник Елла Памфілова без санкції та підтримки кинулася на амбразуру, і пішла на відкритий конфлікт із партією влади. Непрямо це підтверджується тією відповіддю, яку дала на заяви єдиноросів прес-секретар президента Медведєва Наталія Тімакова: «Громадянське суспільство може й повинно висловлювати свої міркування щодо актуальних питань, однак остаточне рішення залишається за президентом». Іншими словами, добродіям, які вимагали звільнення Памфілової, було чітко вказано, де їхнє місце і що кадрове питання поза їхньою компетенцією і не варто брати на себе дуже багато. І взагалі публічне з’ясування відносин не заохочується. Dictum sapientisat est — розумному сказано досить. Памфілова дала роз’яснення, що саму статтю Подрабінека вона не підтримує, а Ісаєв висловив задоволення цим. Апаратне протистояння медведєвських і сурковських знову піде під килим до наступного спалаху.
Однак проблема зі свободою в Росії продовжує посилюватися. І йдеться не лише про свободу слова. Гоніння все частіше зазнають учені-історики, видавці книг. Згідно зі статтею 183-ю Кримінального кодексу Росії, була порушена справа проти відомого архангельського історика, професора Михайла Супруна, який брав участь у спільному російсько-німецькому проекті «Етнічні російські німці, репресовані в 1940-і роки». Професора звинуватили в «незаконному збиранні відомостей про приватне життя особи, що становлять його особисту, сімейну таємницю, без його згоди». Мабуть, у правді про репресованих російських німців побачили «фальсифікацію історії».
У Челябінську під час організованих «Єдиною Росією» зборів заступник голови регіональної організації ветеранів війни, праці, збройних сил та правоохоронних органів Олександр Дегтяр, запропонував розстріляти видавця за книгу листів письменника-фронтовика Віктора Астаф’єва, за фразу в ній «Не Ви, не я і не армія перемогли фашизм, а народ наш багатостраждальний. Це в його крові утопили фашизм, закидали ворога трупами». Дегтяр також вимагав покарання, «аж до розстрілу», і журналістів «Новой газеты», які представили цю книгу.
Якщо відкрито вимагають вислати Подрабінека, посадити професора історії, розстріляти видавця та журналістів, то чекати нового 1937 року в Росії залишилося вже не довго.
