Німеччина зробила свій вибір. Вона рішуче проголосувала за відхід великої коаліції із кабінету, відправивши соціал-демократів у політичну прірву. Тільки руїна залишилася від колись гордовитої СДПН Герхарда Шредера. Незважаючи на явну перемогу правоцентристів, Християнсько-демократичний союз (ХДС) не дешево відбувся. Але в той час як його втрати були помірними, баварський партнер із коаліції ХДС, партія ХСС, зазнала розгрому, який можна порівняти тільки з розгромом соціал-демократів.
Таким чином, схоже що СДПН опустилася на саме дно, ХСС перебуває у вільному падінні, а ХДС неабияк поторсана. Явні переможці — Гуїдо Вестервелле і його Ліберальна партія, за якою йдуть ліві та зелені — всі троє набрали найвищу кількість голосів за всю історію свого існування.
Але дійсність набагато складніша. Найбільш явний переможець — Ангела Меркель. Канцлер зіграла по-крупному, начебто незважаючи ні на що, і поцілила в саму точку. На відміну від своєї партії, вона тепер сильніша за будь-коли. Так невже ми побачимо нову Ангелу Меркель — канцлера, який будучи вільним від обмежень СДПН у правлячій коаліції, буде більш рішучим, реформістським і готовим взяти на себе політичний ризик?
Не робіть на це ставки. Меркель щойно уникла політичного забуття на останніх загальних виборах після того, як ХДС прийняла ринковий радикалізм, а потім провела кампанію на його засадах 2005 року. Її рятівник з’явився у малоймовірному вигляді тодішнього канцлера соціал-демократів Герхарда Шредера, чий дикий вчинок у ніч виборів вручив їй в руки канцлерство.
Безумовно, фортуна та успіх в політиці неподільні. Але Меркель відтоді не намагалася випробовувати свою долю. Навпаки, вона рішуче спрямовувала ХДС уліво, тому що вона зрозуміла три речі після поразки ХДС на виборах 2002 року і його важкої перемоги 2005 року: німці — не хочуть війни, не високої думки про економічну реформу і здебільшого стоять зліва від ХДС/ХСС.
Меркель могла взятися за цю стратегію тому, що вона знала, що її правий фланг прикриває ВДП, яка зацікавить виборців, незадоволених лівим поворотом ХДС, а потім вступить до коаліції під керівництвом ХДС. У той же час, перемістившись вліво, Меркель витіснила СДПН із політичного центру — де в Німеччині перемагають і програють на виборах — і одночасно з цим усе ж змогла сформувати реальну більшість у новій п’ятипартійній системі без ризику виникнення сузір’їв нових коаліцій і жорстокого внутрішнього конфлікту.
Іншими словами, секрет перемоги Меркель на виборах полягав у тому, щоб забезпечити більшість голосів на користь правоцентристів задля того, аби дотримуватися, більшою або меншою мірою, лівоцентристської політичної програми. Зміна Меркель політичної лінії тепер просто зміцнить пригнічену СДПН.
Безумовно, «чорно-жовта» коаліція ХДС-ВДП зробить деякі поправки в політиці — уповільнення поетапного ядерного скорочення, косметичні зміни в податковій системі й т. ін. — щоб не розчарувати свої частини електорату і своїх економічних прихильників. Але не станеться жодної чіткої зміни в напрямі політичного курсу.
Можна стверджувати, що керувати навряд чи Меркель буде легко. Найближчими роками вона зіткнеться з економічною кризою, зростаючим безробіттям, зростаючим державним боргом і демографічними проблемами всередині країни, а також їй потрібно зробити жорсткий вибір у сфері зовнішньої політики в Афганістані, Ірані, Пакистані та на Близькому Сході. Крім того, з відходом великої коаліції вона більше не зможе покладати вину на обструкціонізм СДПН за свою бездіяльність.
Дійсно, простір Меркель для маневру поменшає. Досі Меркель доводилося мати справу зі слабкою або неіснуючою опозицією. Це дуже швидко зміниться, особливо враховуючи можливість нарощування військ НАТО в Афганістані. З цього моменту їй будуть потрібні якості, яких досі їй бракувало: вміння керувати і приймати рішення.
Окрім того, перемога чорних і жовтих визначила альтернативу: червоні, темно-червоні та зелені. Старі політичні табори — лівий і правий — на деякий час повернулися. Якщо ця ситуація збережеться після 2013 року, то СДПН зіткнеться з незавидним викликом. Їй доведеться здійснити реорганізацію, яка включає можливу коаліцію з лівими на федеральному рівні, але при цьому не йдучи дуже далеко вліво в політичному плані. СДПН разом із зеленими доведеться перемістити боротьбу до політичного центру, що виключає конкуренцію з лівими за голоси неформальних груп.
Крім того, лівим — партія, яка походить від правлячих комуністів колишньої Східної Німеччини та інакомислячих соціал-демократів — доведеться налагоджувати відносини, приймаючи політичний реалізм. Найкраще це можна зробити шляхом участі лівих в регіональних (земельних) урядах. Але важко передбачити, чи буде можливим такий розподіл праці з розчарованим колишнім соціал-демократом Оскаром Лафонтейном.
А зелені? Їх роль у такому сузір’ї полягатиме в тому, щоб представляти інтереси середнього класу і стурбованих екологією виборців. Проте, якщо зсув уліво станеться всередині табору лівих, зелені зазнають неминучої поразки, як і їхні найбільш імовірні партнери з коаліції.
Йошка ФІШЕР — провідний член Партії зелених Німеччини протягом майже 20-ти років, був міністром закордонних справ і віце-канцлером Німеччини з 1998 до 2005 рр.
