Дорогою в Гірники — село на кордоні України й Білорусі, де й випускають продукцію торгової марки «Рум’яні щічки», уявлявся потужний сучасний завод із обладнанням, як для космічної промисловості. Все, думалося, тут сяє нержавійкою, а замість людей працюють мало не роботи. Бо яким же має бути виробництво дитячого харчування, котре перемогло в конкурсі телепередачі «Знак якості»?
На цю передачу випадково втрапила минулої весни. Була щиро здивована, що не тільки експерти, а й народні, як кажуть, дегустатори виставили дитячим сокам і пюре з волинського села найвищі бали. Здивована не високими балами: продукція з Гірників є й на прилавках луцьких магазинів, і ми її знаємо. Вразило, що поліські «Рум’яні щічки», виготовлені не з екзотичних бананів чи ананасів з манго, а з волинських яблук, моркви й абрикосів, дали фору й «Нестле», й «Хіппу», й «Бебівіті» з «Гуманою» разом. Ринок вітчизняного дитячого харчування, на жаль, надто бідний. Проте і перед зарубіжними аналогами ми вже не так захоплено схиляємо капелюхи. Чули, що зарубіжні виробники полюбляють генетично модифіковану продукцію, консерванти і т.п. І хоча експерти стверджують, що всі представлені на телепередачі «Знак якості» зразки відповідають усім вимогам українських державних стандартів, проте недарма колись був популярним лозунг: «Свій до свого по своє». Тетяна Григорівна Коцюба, виконавчий директор товариства «Чарівна скарбниця», яке і випускає «Рум’яні щічки», каже, що результати телепередачі були і для них несподіваними. Адже дослідні зразки експерти купували в найближчих магазинах. Виробники і не знали, що на них чекає.
А нині на заводі в Гірниках... тиша. Нема тут ні «космосу», на який очікувала, ні роботів і навіть робітників. Успішне підприємство, продукція якого може стати одним із українських брендів, потерпає від кризи. Скрізь, каже директор, передоплата: ні банки, ні кришки, ні цукру, ні газу не дадуть у кредит. Серпень, вересень і жовтень — три місяці, які годують підприємство цілий рік. Дозрівають яблука, абрикоси, персики, айва, морква, груша... Придбаєш продукцію — і можеш компонувати її увесь рік.
У свої найкращі часи підприємство випускало 50 видів фруктових і овочевих соків та пюре для дитячого харчування. А яку тут випускали ковбасу! — замріяно пускали слинки працівники Гірниківської сільради. Виготовляли на звичайному радгоспному заводі (котрий і став попередником ТЗоВ «Чарівна скрабниця») різноманітні тушонки, згущене молоко, повидло, джеми, майонез і оцет, ягідні компоти і навіть видобували зі свердловини власну мінеральну столову воду «Гірниківська». Тетяна Григорівна віддала цьому заводу, як кажуть, не лише свій талант технолога харчової промисловості: його життя минуло на її очах і з її участю. Пригадує, що й тоді з Миколи Круглія, директора радгоспу, котрий затіяв завод у простому, як кажуть, селі, аби переробляти власну сільськогосподарську продукцію, спочатку наче й насміхалися. Проте, коли продукція пішла по всьому Радянському Союзу, скептикам довелося замовкнути. Але перебудова і цей успішний завод поставила на коліна, і з руїн його довелося піднімати уже приватникам.
БІЛОРУСИ СВОЇХ ДІТЕЙ БІЛЬШЕ ЛЮБЛЯТЬ?
ТзОВ «Чарівна скарбниця» діє в Гірниках вже 16 років. За цей час, каже директор, не тільки відновили виробництво дитячого харчування, правильно обравши перспективну нішу, а й завоювали — по одному стелажу, по одному прилавку — ринок. Випускаючи уже понад 30 видів дитячих соків і пюре, тут нині збираються... скорочувати асортимент. І справа не тільки у тому, що змінилися смаки споживачів.
— У нас продукції з морквою було до десятка різновидів, а тепер — два-три, — каже Тетяна Григорівна. — Чому? Колись моркви переробляли 100 тонн, а тепер ледве 15, уявіть, яка різниця! Раніше сік морквяний з м’якоттю був популярний, не знаю і як. А тепер його торгівля не бере. І дарма. Від низького гемоглобіну страждають не тільки діти. а й мами. Печінку не кожна дитина їстиме, а морквяний сік теж добре піднімає гемоглобін. Так само і гарбузовий. Раніше ми мали цілі плантації гарбуза сорту мигдальний. Гарний, пахучий гарбуз, мені сік із нього був смачніший, ніж персиковий. На сьогодні торгівля замовляє лише сік «Гарбуз-абрикос» і пюре «Гарбуз-яблуко-абрикос». Раніше і сік з кабачків ішов на ура. Ми кабачків стільки не могли виростити, такий був попит. Нині ж не те що асортимент змінюється повністю, але трохи тасуються карти... Одного року одна продукція популярна, наступного — зовсім інша.
Популярна, треба додати, не в споживача. Бо коли Тетяна Григорівна розказувала, який асортимент мають колеги з сусідньої Малорити, мимоволі по-доброму заздриш білоруським дітям.
— У Малориті був так само колгоспний овочесушильний завод. Його залишили в державній власності й перепрофілювали на виробництво дитячого харчування. Держава дала їм два мільйони євро: ви уявляєте цю суму?! Там, справді, як ви сказали, «космос», переоснащено за останнім словом техніки. Скрізь нержавійка, стоять комп’ютери... Тепер це завод значно більший за наш.
Білоруські колеги, ділиться директор, можуть отримувати кредити під низький відсоток і не мати проблем із закупівлею сировини, як українські. Вони успішно працюють із науково-дослідним інститутом, готуючи нові зразки продукції. Постійно експериментують. То сирок у пюре додадуть, бо ж кальцію дітям бракує. То лісових ягід, то вершків... А інститут, перевіривши, видає так звані технічні умови для впровадження продукції в масове виробництво. Білоруси вже розробили технічні умови соків для діток із хронічним пієлонефритом, анемією. У них харчова продукція уже має і лікувальне призначення. «Чарівна скарбниця» пробувала співпрацювати з Одеським науково-дослідним інститутом харчової промисловості, проте ця процедура обходилася йому надто дорого. Аби придбати технічні умови, треба мати дуже багато грошей. Вірогідно, що ця сума непосильна не тільки для невеличкого, але перспективного заводу у волинській глибинці, а й для інших українських виробників. Бо такого розмаїття дитячого харчування, як у білорусів, в українських магазинах ми ще не бачимо.
Проте Тетяна Коцюба все ж сподівається на кращі часи для підприємства. За милу, як каже, душу пішли б сувенірні набори асорті: по баночці малини, лохини, чорниці та калини. А чому б не переробляти для дитячого харчування, як це роблять сябри-білоруси, смородину червону і чорну, ті ж полуниці, які за старою пам’яттю вважають алергенами, а волинські діти в сезон споживають їх неміряно?.. Звісно, ті салати, які колись випускали на гірниківському колгоспному заводі, вже, може, й не підуть. У моді нині овочеве асорті в невеликій розфасовці. Хоча польська господиня не потіє влітку над консервацією, а купує готову продукцію (і ті ж салати) в магазині... Нема в планах «Чарівної скарбниці» й випуску знаменитої гірниківської ковбаси. За ерзац-товаром годі пробитися на ринок, це раз. По-друге, ковбаса із м’яса коштувала б справді непомірну суму, хоча в Україні вже є споживач, який хоче натуральний продукт. А по-третє, то добра ковбаса — із якісної сировини, а з м’ясом в Україні нині справді «напряжонка». Стоїть поки що без діла на заводі в Гірниках і лінія з виробництва згущеного молока. Справа в тім, що вона розрахована на... натуральне молоко, а не на різні хімічні добавки.
— У нас же було просте виробництво, — пригадує Тетяна Григорівна. — З молока випарювалася волога, додавався цукор — і відбувалося згущення.
Натуральними продовжують залишатися й дитячі соки та пюре. Фрукти й овочі для них — волинські, а от натуральні вершки вдалося відшукати лише на одному із заводів у Києві.
