Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Ефективна комунікація і становлення великих риторів

1 вересня, 2009 - 00:00
РИТОРИЧНИЙ СТИЛЬ БАРАКА ОБАМИ ВІДІГРАВ НЕАБИЯКУ РОЛЬ ПІД ЧАС КАМПАНІЇ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ- 2008 / ФОТО РЕЙТЕР

Можливо, сьогодні найзначнішим і найуспішнішим прикладом лідерства, що грунтується на здатності спілкуватися, є Барак Обама, який дав утричі більше інтерв’ю, ніж Джордж В. Буш, і провів у чотири рази більше ключових прес-конференцій, аніж Білл Клінтон на етапі свого президентства. Деякі критики питають: чи не надто все це добре для того, щоб бути суттєвим?

Усі харизматичні лідери ефективні у спілкуванні. Уїнстон Черчилль часто приписував свій успіх майстерності побудови речень. У давніх греків були школи риторики, де відточувалися навички виступів перед зборами. Цицерон справляв велике враження у римському сенаті після вивчення мистецтва красномовства.

Хороші ораторські навички можуть мати м’який силовий вплив. Вудро Вілсон не був обдарованим студентом у юності, проте вивчав ораторське мистецтво, оскільки розцінював його як істотне для лідера. Мартін Лютер Кінг вигідно використав досвід афро-американської церковної традиції, багатої на ритми проповіді. Клінтон об’єднав театральний досвід розповіді історій зі здатністю аргументувати. Згідно зі свідченнями людей із його оточення, він розвивав і поступово поліпшував ці навички протягом усієї кар’єри.

Красномовство й натхненна риторика, втім, не є єдиними формами комунікації, за допомогою яких лідери доносять свої ідеї та приваблюють послідовників. Алан Грінспен, колишній голова Федерального резервного управління, заледве був натхненним оратором, але ринки й політичні діячі не сходили з його вуст — таким був нюанс його мови, якою він користувався, аби переконати керівництво проводити бажану йому кредитно-грошову політику. На жаль, фінансова криза-2008 продемонструвала, що було б краще, якби комісії Конгресу вимагали від нього більш чіткого висловлювання.

Невербальні сигнали є також важливим компонентом людських комунікацій. Символи та приклади можуть бути дуже ефективними. Деякі харизматичні лідери не були великими ораторами, про що свідчить приклад Махатми Ганді. Проте символічне значення простого вбрання Ганді й усього його способу життя було більш наочним, аніж слова.

Якщо ви порівняєте зображення зрілого Ганді з портретами молодого Ганді, одягнутого як британський адвокат, ви побачите, як ретельно він продумав символічну комунікацію. Саме завдяки символічній комунікації він надав потрібного темпу діям, таким як «сольовий марш» 1930 р., вибудовуючи й розвиваючи у потрібному руслі конфлікт. «Марш» був розроблений саме з цією метою, не лише через необхідність опору забороні колоніального уряду на виготовлення солі.

T. Є. Лоуренс (Лоуренс Аравійський) також знав, як поводитися з символами. Коли він приїхав до Парижа на мирну конференцію наприкінці Першої світової війни, на ньому був бедуїнський одяг, завдяки чому він сподівався драматизувати арабське питання. Рік потому, на Каїрській конференції, домовляючись про кордони, він змінив бедуїнський одяг на уніформу британського чиновника, оскільки переговори мали діловий і торговий характер. Британський підприємець Річард Бренсон, наш сучасник, подолав дислексію та погану успішність заради просування своєї марки Virgin за допомогою різних суспільних трюків.

На додачу до спілкування з віддаленими глядачами лідери потребують можливості спілкуватися сам на сам або у невеликих групах. У деяких випадках така близька комунікація важливіша, ніж суспільна риторика.

Організаційні навички — здатність приваблювати й надихати ефективні правлячі кола послідовників — може компенсувати дефіцит ораторського мистецтва й риторики, так само, як ефективна громадська риторика може частково компенсувати низькі організаційні навички. Гітлер був майстром ефективного спілкування і з віддаленою аудиторією, і з вузьким правлячим колом. Сталін покладався передусім на останнє. Гаррі Трумен був скромним оратором, але компенсував цей недолік, залучаючи і вміло керуючи зоряною компанією радників.

Хороша розповідь — джерело сили та влади, і перше правило, яке вивчають автори белетристики, полягає в тому, аби «показати, а не розповідати». Франклін Рузвельт використав вигадану історію надання садового шланга сусіду, будинок якого був у вогні, аби пояснити американцям складну програму ленд-лізу перед Другою світовою війною. Рональд Рейган був майстром влучного анекдоту.

Правильний приклад є іншою вирішальною формою комунікації для лідерів. Чекаючи на скептичну громадську реакцію, на збільшення зарплат урядових чиновників 2007-го в Сінгапурі, прем’єр-міністр Лі Хсін Лунг оголосив, що він утримається від збільшення власної зарплати. Після нещодавньої фінансової кризи деякі керівні працівники добровільно зменшували свої зарплати як засіб стримування зростаючого занепокоєння в суспільстві.

Під час кампанії президентських виборів-2008 Обама виявив себе як талановитий ритор, ефективний у комунікації. Крім того, що його риторичний стиль виявився дієвим, він зробив одну з кращих промов на виборах в Америці з днів Кінга вже після того, як підбурливі коментарі пастора загрожували пустити під уклін всю кампанію.

Як президент Обама продовжує спілкуватися ефективно, проте в американського президента є проблема подвійної аудиторії. Інколи риторика, яка досягає хорошого результату вдома — наприклад, друга промова після вступу на посаду Буша — здається лицемірною і ріже іноземний слух. Навпаки, промова при вступі на посаду Обами була однаково добре сприйнята вдома і за кордоном.

Опитування показують, що низка промов Обами з питань зовнішньої політики, особливо промова, адресована мусульманському світу в Каїрі, відновила американський вплив значною мірою. Поки що непогане й ефективне керівництво також супроводжується політичними рішеннями та діями. На цьому етапі зарано робити висновок про те, чи політика Обами підтверджуватиме вагомість його слів чи ні. Оскільки ми чекаємо результатів, слід пам’ятати про складні взаємовідносини між ефективним керівництвом і комунікаціями.

Джозеф С. НАЙ — професор у Гарварді й автор книги «Повноваження на лідерство».

Джозеф С. НАЙ. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 
Рубрика: