Ціна землі — дукатів п’ять, але через них у Польщі
З Норвегією все життя йде війна.
Річниця війни на Кавказі, за визначенням, мала бути позначена зростанням напруженості на розділовій лінії. Проведення російською армією військових навчань «Кавказ-2009» у багатьох викликало асоціацію з аналогічними тренуваннями в минулому році, які закінчилися вторгненням у Грузію. Певні підстави для вельми песимістичних прогнозів були. Москва відкрито демонструвала бажання дограти грузинську партію. Отриманий у минулому році виграш її не влаштував. Під розмови про перезавантаження американської політики вирішили дізнатися, як далеко Вашингтон готовий піти заради Грузії та України. Джордж Буш не повірив, що остання — не держава. Може новий президент погодиться з цим за сприяння в транспорті вантажів до Афганістану. Але не вийшло. І вантажі погодилися пропускати, на Грузію обіцяли не нападати й Україну не чіпати...
Проблемою виявилося і міжнародне визнання захоплених територій. Союзники по ОДКБ на недавньому неофіційному саміті в Киргизії це питання навіть не обговорювали. А Білорусія та Азербайджан фактично підтвердили свою прихильність відносно територіальної цілісності Грузії. Здавалося б чисто дипломатичний акт не дуже повинен особливо Москву непокоїти. Насправді питання визнання має цілком очевидне економічне і фінансове вимірювання.
Гроші — кров війни. Навіть такої швидкоплинної, як із Грузією. Прямі витрати міністерства оборони за його підрахунками становили 12,5 млрд. руб. Експерти ж називають суму в 7—10 разів більшу. Додамо 5—6 млрд. руб. на створення військової бази в Південній Осетії та 25 млрд. руб. — в Абхазії. Але безпосередні військові витрати не найбільша частина того, що російському бюджету доведеться заплатити. За даними першого віце-прем’єра і міністра фінансів Олексія Кудріна, тільки у вересні минулого року втрати від виведення інвестицій становили 7 млрд.дол. (близько 170 млрд. руб. за тогочасним курсом) і цей процес триває й досі. Це значно прискорило падіння російської економіки від кризи. Підрахувати ці втрати поки не видається можливим. Зрозуміло, що вони вельми суттєві.
До війни Росія фактично утримувала Південну Осетію. Як мінімум на 100 млн.дол. на рік. За 10 років набігло майже 1 млрд.дол., або 25 млрд. руб. Тепер заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін заявив на прес-конференції, присвяченій річниці початку війни, що на відновлення інфраструктури Південної Осетії виділено 10 млрд. руб., а в цілому з різних джерел — 25 млрд. руб. Крім них, згідно з міжурядовою угодою, Цхінвалі цього року виділяється додаткова фінансова допомога в розмірі 2,8 млрд. руб. Житловий квартал у південно-осетинській столиці будує московський уряд, треба думати не про особисті гроші градоначальника Юрія Лужкова, хоча російська столиця нинішнього року двічі зменшувала свій бюджет, скоротивши його на третину. Але навіть відновивши міста і села Південної Осетії, Росії все одно доведеться утримувати цю територію. Ніякої промисловості, ніякого господарства там немає, і не передбачається. Податки звідти надходити не будуть. По-перше, немає звідки. По-друге, та держава від Росії незалежна й платити в російський бюджет не зобов’язана, і залишиться додатковим навантаженням на нього. Це плата за звитяжну війну. З Абхазією якось легше. Там море, сонце, красива природа, мандарини та кісточкові фрукти. У перспективі можуть приїхати туристи й залишити там гроші. Ось для цього й потрібне міжнародне визнання, щоб справа пішла. Але його немає, на превеликий подив московських начальників. Начебто довели своєму народу, що повинні були примушувати Грузію до миру через її бажання встановити конституційний порядок на власній території, а світ ніяк не хоче зрозуміти цю просту істину.
Є ще одна проблема для російських грошей, зокрема, в Південній Осетії. Минулого року Володимир Путін обіцяв жителям Цхінвалі, що відновлення міста займе лише декілька місяців. Виділили мільярди рублів, а відновлення як не було, так і немає. Під час візиту в Південну Осетію в липні президент Росії Дмитро Медведєв міг особисто пересвідчитися, що відновлення відбувається надто погано. Едуард Кокойти пояснив це фактичною відсутністю на роботі прем’єр-міністра Асламбека Булацева, начебто за станом здоров’я. Після цього його було звільнено. Так фінансове питання перейшло в політичну площину.
Колишнього главу управління Федеральної податкової служби у Північній Осетії Асламбека Булацева призначили на посаду голови уряду в Цхінвалі за пропозицією самого Володимира Путіна. Москва сподівалася використати колишнього податківця для контролю за витрачанням грошей, що виділяються на післявоєнне відновлення республіки. Але якраз цього категорично не хотів президент Едуард Кокойти. У результаті московський призначенець провів у своєму цхінвальському кабінеті лише декілька днів. Після чого назавжди залишив Південну Осетію: за однією версією, через проблеми зі здоров’ям, за іншою, більш вірогідною, через категоричне небажання президента республіки співпрацювати з чиновником, якого вважав кремлівським призначенцем для нагляду за ним.
Едуард Кокойти повідомив журналістам, що у мешканців республіки були питання до Булацева, пов’язані з затягуванням відновних робіт. Це виглядає відвертим знущанням. Якщо чиновник дійсно був хворий, то у Едуарда Кокойти був майже рік для того, щоб знайти йому заміну. Замість цього президент Південної Осетії сформував президію кабінету міністрів, яку очолив не глава кабінету, як у Росії, а він сам. Так фінансові потоки йому контролювати легше. Новим прем’єр-міністром став черговий російський громадянин — генеральний директор челябінської будівельної фірми «Вермікуліт» Вадим Бровцев. Насамперед, йому доведеться з’ясувати, як витрачаються 8,5 млрд. руб., вже виділених російським урядом у поточному році. Говорять, що він креатура міністра регіонального розвитку Віктора Басаргіна. Є певні сумніви, що новий чиновник зуміє навести лад у витрачанні російських грошей.
По-перше, Мінрегіон і його глава не мають у Москві достатньої бюрократичної ваги. І не йому змагатися з Едуардом Кокойти, якщо останній зміг домогтися видалення з республіки призначенця самого Володимира Путіна. По-друге, кандидатура Вадима Бровцева була узгоджена, інакше ручний південноосетинський парламент не затвердив би його на посаді в рекордно короткі терміни. По-третє, ніхто особливо і не прагне навести лад у витрачанні коштів російського бюджету. Насамперед, у Москві дуже багато кому це зовсім не потрібно. Гроші йдуть у формально незалежну державу і російські фіскальні та контролюючі органи не мають права перевіряти їх витрачання. Це повинні робити свої, місцеві. А як вони контролюють, знають всі. Особливо Едуард Кокойти. Така чорна фінансова діра в Південній Осетії влаштовує всіх. Як у Першопрестольній, так і в Цхінвалі.
А для того, щоб народ російський не ставив зайвих питань і не виявляв непотрібну цікавість, підбадьорений Едуард Кокойти висуває територіальні претензії Грузії. Він раптом дізнався, що багата на мінеральні джерела Трусовська ущелина між Казбеком і головним Кавказьким хребтом, «не зрозуміло з якої причини в радянський час відійшла до Грузії» і сьогодні контролюється Тбілісі. Причина тут одна. Президент Південної Осетії трохи спантеличений тим, що Міністерство фінансів Росії рекомендувало регіонам провести оптимізацію, а в реальності скорочення соціальних витрат при плануванні бюджетів на 2010 р. Це вже торкнулося Північної Осетії, не виключено, що дійде черга і до Південної. Отже, напруженість і територіальні претензії до сусідів не перешкодять. І південно-осетинська фінансова чорна діра буде продовжувати засмоктувати гроші російських платників податків. Навіть п’ять дукатів Росія за Південну Осетію не отримає. Буде давати свої, кровні.
Схоже, що справи у російського керівництва не дуже. Складностей у Центральній Азії, з Білорусією, новим складом молдавської влади йому вже замало. Вирішили додати горючого матеріалу у відносинах з Україною. Рішення не направляти посла в Київ, викладене в посланні Дмитра Медведєва до українського президента, — демонстрація посилення курсу і нового витка дипломатичного тиску. Газ і головний санітар Онищенко завжди під рукою. І ще одне. Дипломатичний демарш — пряме втручання в передвиборчу кампанію, яка розгортається. Хоча незрозуміло, на чию користь. Проросійських політиків серед можливих кандидатів, окрім маргіналів, про яких і говорити не потрібно, немає і не буде. Схоже, що таким чином залякують не Україну, а власний народ. Адже жити йому стає все гірше. Отже, вороги і в більшій кількості надто необхідні.
