18 серпня
Сьогодні мій останній робочий день перед відпусткою (в цьому місці хотілось би поставити смайлика, та такого, що скалиться на всі 32, засмаглого, в окулярах, який лежить під величезною парасолькою, ні, краще на матраці посеред широчезного басейну, а на пузі в нього коктейль із шістьма трубочками). Що робитиму три вільні тижні, точно не вирішила. Мабуть, поїду куди-небудь відпочину. І точно знаю: жодного разу не ввімкну там телевізора й не куплю ні єдиного номера жодної з газет. Чотирнадцять днів я не буду замислюватись над незрозумілими виявами агресії з боку сусідньої Росії; не міркуватиму над небаченою для європейської держави, якою так вперто й наполегливо прагне стати Україна, поведінкою ужгородського мера; не дивуватимусь страшенно політизованим висловам Московського патріарха... І єдине, що поєднуватиме мене з цивілізованим світом, — це мобільний телефон, який, до речі, також не завадить вимкнути й викинути подалі. Гадаю, ви мені заздрите.