Усі, хто любить театр, шоковані цією сумною звісткою. Адже за кілька днів майстер відзначав би своє 67-річчя. Він був повний планів та ідей. Мав намір поставити у Севастопольському театрі ім. Луначарського «Зойкіну квартиру», а для знаменитої київської актриси Раїси Недашківської «Хануму»... Тому не хочеться вірити, що більше ніколи Віктор Олександрович не запросить глядачів на прем’єру своєї нової вистави. Для українського театру смерть майстра — величезна втрата. Адже Шулаков володів не просто талантом, він був легендарною особистістю, його постановки (101) прикрашали і прикрашають репертуар багатьох театрів нашої країни: Львова, Черкас, Києва, Донецька, Севастополя й інших міст.
Особливою сторінкою в його долі стала робота в київському Молодому театрі. Саме там створена одна з режисерських «перлин» — вистава «За двома зайцями», яка не сходить з афіші 28 років! Понад 800 разів роль Проні Прокопівни зіграла Тамара Яценко (для актриси ця роль стала «зоряною»). Слід зазначити, що до цієї п’єси Михайла Старицького режисер звертався тричі. Останню версію Віктор Олександрович зробив у Севастополі.
— У мене звичка не ставити схожих вистав, — розповідав В. Шулаков у одному з останніх своїх інтерв’ю. — Перший варіант 28 років іде у київському Молодому театрі — він про Проню; другий — десять років грають у Донецькому музично-драматичному — він про внутрішній світ Голохвастова; а у Севастополі я зробив ставку на дуже гарну пару — Проня і Голохвастов. За жанром це не комедія, а меніппея — серйозно-сміхотворний жанр, коли веселою мовою розповідають про глибокі думки (назва жанру походить від імені античного автора сатири Меніппія). У п’єсі Старицького багато ексцентрики, а одна з відмінних рис меніппеї — карнавалізація. Тож на сцені у нас мюзикл із танцювальними та вокальними номерами й фантастичними подіями...
До речі, за виставу «За двома зайцями» в Севастопольському академічному драматичному російському театрі ім. Луначарського В. Шулаков отримав нагороду Спілки театральних діячів Криму імені В. Аносова «За кращу режисуру».
Величезною популярністю у глядачів користується комедія-бурлеск «Енеїда», поставлена на сцені Донецького академічного українського музичного драматичного театру (за цю виставу Шулакова було вдостоєно Шевченківської премії). Яскравим «дітищем» режисера став мюзикл «Екватор», створений за мотивами біографії видатного мандрівника Миколи Міклухо-Маклая (режисер Віктор Шулаков, автор лібрето — поет-пісенник Олександр Вратарьов, музика — Олександра Злотника).
Ті, хто близько знав Віктора Олександровича, називають його «постаттю загадковою». Так, у Молодому театрі, де багато років працював режисер, кажуть, що таємниця й містика йшли пліч-о-пліч із Шулаковим. Та й сам він зізнавався «Дню», що у нього «майже кожна вистава супроводжується дивними речами. Наприклад, 1983-го, до 1500-річчя Києва я поставив «Слово о полку Ігоревім» староруською мовою, — згадував режисер. — І ось прем’єра. На сцені звучить монолог князя Святослава, і раптом відчиняються двері, й до зали влітає... шарова блискавка! Блимнувши просто над головою князя, вона здійнялася вгору і, пробивши стелю, зникла. На щастя, ніхто не постраждав, а глядачі подумали, що це такий спецеффект. І ось уявіть: десять днів поспіль, щойно починалася вистава — вибухала гроза. А блискавка і грім починалися саме в ту мить, коли Святослав вимовляв слова про князя Всеволода, якого вважали перевертнем. Дізнавшись про це, кияни кинули його до ями. Половці й хазари наступали на Київ, а очолити київське військо було нікому, ось і довелося князя звільнити... Одного разу я не витримав, перед сценою підійшов до Валери Шептекіти — актора, який вимовляв ці слова, і сказав їх прибрати. Він так і зробив, і гроза припинилася! А потім я пригадав, як іще до прем’єри побачив у книзі нашого літературного консультанта Андрія Чернова, що рядки про Всеволода дописані були чорнилом. Він пояснив, що шрифт стирався саме в місці, де вони були надруковані...».
До речі, про Шулакова ходили легенди, що на репетиціях він зовсім не дивиться в авторський текст, а завжди імпровізує. Але насправді Віктор Олександрович робив домашні «заготовки» (перед кожною роботою, обростаючи величезним архівом, сам малював ескізи мізансцен, декорацій, костюмів, а під супровід фортепіано у режисера часто народжувалися рішення, як на сцені передати характери героїв). Критики називали Віктора Шулакова «фантазером, який, навіть посивівши, залишався романтиком та ідеалістом», — режисером, котрий не втратив упевненості в тому, що театр може змінити світ і зробити людей кращими та чистішими...
Прощання з майстром пройде у п’ятницю. Режисера поховають на Байковому кладовищі у Києві.
«День» висловлює співчуття рідним, близьким, друзям і шанувальникам таланту Віктора Олександровича Шулакова.
