Побачила світ монографія «Людмила Жоголь — чарівниця художнього текстилю», що вийшла друком у видавництві «Либідь» у 2008 році. Ця вишукана, цікава, пізнавальна книга є своєрідною запорукою того, що не так все й погано в державі, де народжуються такі таланти і де ще є змога державним коштом видати про них книги.
Довго очікувана монографія про народного художника України, академіка Української академії архітектури Людмилу Євгенівну Жоголь стала заслуженим подарунком для неї самої та для усіх поціновувачив її таланту. Без перебільшення можна казати, що для історії українського ткацтва, і’мя Л. Жоголь вже стало своєрідною легендою. Вона довгі роки плідно, з захопленням та натхненням працювала над відродженням цього виду декоративного мистецтва, відстоюючи його традиційні засади, а також наполягаючи вивести його на новий, більш сучасний рівень, залучивши ткацтво до оформлення громадських інтер’єрів.
Над написанням монографії працював авторський колектив: Зоя Чегусова — мистецтвознавець, науковий співробітник ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, заслужений діяч мистецтв України, Лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка; Тетяна Кара-Васильєва — доктор мистецтвознавства, завідуючий відділом декоративного мистецтва ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, член-кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премій ім. Д. Щербаківського, П. Білецького та Ф. Колесси; Тамара Придатка — мистецтвознавець, член правління КОНСХУ, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України. Окрім того, що всі ці автори є активно діючими представниками свого фахового цеху, вони довгий час, так чи інакше співпрацювали з самою героїнею книги, і це надає тексту неоціненні переваги. Є відчуття живого, сповненого спогадів слова та критичних рефлексій до тих чи інших подій, що супроводжують магістральний контекст подій.
Текстуальна цінність поданого матеріалу саме у поєднанні академічного стилю, емоційних висловлювань та введення у структуру тексту поетичних строф, що робить цю монографію дуже приємною та комфортною до читання. Також у текст введено власні спогади майстрині про переплетене багатокольоровою ниткою життя та творчість, наведені листи про неї та для неї. І це той майже втрачений епістолярний жанр, що дає відчуття, що історія, складається не з дат, а з подихів. Можу зізнатися, що далеко не всі мистецтвознавчі праці, мені вдалося прочитати до кінця з відчуттям, що це відбулось легко та з естетичною насолодою.
Ця книга побудована, здавалося би просто, але в ній є та інтрига смаку та краси, що дає можливість гортати її довго та часто, роздивляючись розкішні квіти гобеленів, яким тут проспіваний гімн, зупинятися на їхніх фактурах, розглядати фота Людмили Жоголь, читати поетичні рядки, які є сходинками входження до основного формату тексту.
Людмила Жоголь, дякуючи Богові та потужним генам батьків, живе довге, інтенсивне життя, коли невпинно твориться рік від року біографія. Виходячи з цього, книга побудована по принципу двох половин. Тамара Придатка зосередила свою увагу на дитячій, юнацькій, студентській біографії майстрині, яка стрімко увірвалась у напружене творчістю доросле життя. Саме в цій главі йдеться про ініціативи та новації Жоголь, якій належить право першості в будівництві мостів між народним та професійним мистецтвом ткацтва. Ведеться розповідь про нелегкі випробування на міцність характеру, який вдалось показати Людмилі Жоголь, наполегливо вводячи гобелени в інтер’єри громадських споруд, також здійснюючи комплексні текстильні проекти у оздобленні готельних комплексів, серед яких досить показовим є робота над оформленням готелю «Київ».
Другий розділ «Буяння щедрого таланту» написаний Зоєю Чегусовою, присвячений творчій зрілості майстра. Її портрет, емоції, життєві коливання, філософія, розгортаються на тлі гобелена. У станкових творах, звучить пісня на честь краси природи, але як пісня має безкінечне життя у відтінках голосів, так і тема квітки набуває тонів та асоціацій, що розкривають душу майстрині. Вона не соромиться робити красу, й у цьому її нездоланна сила в новітній естетиці, що наступає на п’ятки гармонії та злагоді.
Жорстко увірвався у душу майстрині Чорнобиль, змінивши золото та зелень її трав та квітів, на напружене чорне тло. Нитка запульсувала неспокоєм. І після цієї серії, Жоголь ніколи не повернеться до минулої м’якості колориту та форм. Як наприклад у роботі «Жита цвітуть, а терен відцвітає» (2001) поодиноке дерево у центрі плекає до засад монументального. У гобелені «Пора, брат, пора» (2003) птахи збираються у вирій і у прощальній ноті багрянцю виведено стан Великої самотності.
Також у цей час вона зробила гобелени «Золоті пагорби Києва» (2000) та «Київ весняний» (2004) які можна час від часу бачити як незмінне тло, у калейдоскопі облич політичного бомонду під назвою — Кабінет Міністрів України.
Зоя Чегусова детально простежує зміни у творчості Л. Жоголь, даючи блискучий мистецтвознавчий аналіз великій кількості робіт. Вона привертає увагу її виставковій діяльності, яка набуває активності саме в цей період.
Останній розділ, написаний Тетяною Кара-Васильєвою, присвячений мистецтвознавчому доробку Людмили Жоголь. В цьому плані вона унікальний художник свого часу, який завжди поєднував втілення себе в слові та образі. Паралельно з активною громадською позицією, яку вона часто проговорювала, Людмила Жоголь є мистецтвознавець, який займається фіксацією часу. Працюючи над оздобленням громадських інтер’єрів, вона написала низку наукових праць і захистила кандидатську дисертацію за цією ж темою. Для себе я знайшла вислів, який дуже точно передає сутність Людмили Євгенівни — «художниця, яка закохалась»... І сила того кохання до чоловіка, сина, людей в цілому, до ткацтва, землі, життя — є тим пульсуючим нервом, який відриває її від буденності та проявляється в усьому, за що вона береться.
Будучи фахівцем у царині ткацтва та оформленню інтер’єрних просторів, вона завжди досить виразно виступала на зустріч талантам, та боролась із сірістю та невіглаством керівництва, яке мало ставити останні крапки у долі тих чи інших архітектурних об’єктів. Вона й зараз яскравим та гострим словом стоїть на сторожі монументальних комплексів, які влада та нові діячі від приватної сфери, неначе борючись самі з собою, нещадно нищать.
Останні сторінки книги, де зібрані тільки скупі факти подій із життя Людмили Жоголь свідчать, вона живий приклад і взірець того, якщо народився красивим, розумним, сміливим та талановитим, то тоді сам можеш побудувати своє життя — гідне та цікаве.
Люди з радістю на її численних виставках дарують їй квіти, а вона образ квітки дарує нам усім через плетиво ниток і плете долю далі...
