1 липня
Навіщо? Чому? Завіщо? Якщо на світі є хоч якась справедливість, то чому ти, Боже, караєш безневинних людей? — кожного дня свідомість пронизує ця думка, коли зустрічаю одну з найближчих своїх сусідок —Надію Андріївну. Жінку, яка понад 30 років тяжко, але чесно пропрацювала на радгоспній фермі; яка, залишившись старшою в сім’ї, коли загинув на фронті батько, допомагала матері піднімати ще четверо молодших дітей. А як мати відійшла за межу, замінила її сестрам і братові, а вони й до сьогодні звуть її мамою Надею. Яка, вийшовши заміж за вдівця, випестила двоє його діток-сиріток як своїх рідних, спростувавши всі казки про недобру мачуху, а тепер піклується про внуків так, як не всяка кровна бабуся. З вуст цієї жінки ніхто ніколи не чув жодного лихого слова. До її тихої та мудрої розмови прислухались всі, кому доводилось спілкуватись з нею. Для всіх сусідок, хто молодший Надії Андріївни, вона слугує ідеалом жінки-господині з яскраво вираженим українським менталітетом, носієм кращих її рис і чеснот.Чому ж підступний інсульт, з якого Надія Андріївна ледь викарабкалась, забрав у неї мову? І тепер вона вітається з усіма, піднімаючи вгору праву руку і киваючи головою. А на очі й у неї, й у нас, сусідів, навертається непрохана сльоза.
