У 1906—1907 роках Анна Ахматова-Горенко навчалася в Київській Фундуклєєвській гімназії, у 1908—1909-х — на юридичному факультеті Вищих жіночих курсів. У Києві вона почала свій «Київський зошит «, багато її віршів присвячено нашому місту.
Микола Гумільов називав її чаклункою (Анна була його подругою дитинства). «25 квітня 1910 року я вийшла заміж за Гумільова, — писала майбутня поетеса. — Вінчалися ми за Дніпром, у сільській церкві. Того самого дня Уточкін летів над Києвом і я вперше бачила літак. Дружками були Володимир Ельснер та [І.О.] Аксьонов». Після весілля молодята вирушають до Парижа, потім на північ Італії, й Київ у долі тепер уже Ахматової (цей псевдонім утвердився за поетесою 1910 року) залишається далеко позаду. Однак її творчий шлях розпочався все-таки саме в цьому місті.
Як же А. Ахматова опинилася в Києві? Слід зауважити, що Україна взагалі не була для неї чужою: тут було її родинне коріння. До Києва ж вона приїхала 1906 року. Оселилася у своєї кузини Марії Олександрівни Змунчилла, декілька років (1906—1910 рр.) проживала в її сім’ї у будинку № 7, розташованому на затишній вуличці Меринговській (нині — вул. Заньковецької). Тут закінчила останній клас Фундуклєєвської гімназії, з великим інтересом і бажанням вступила до юридичного факультету Вищих жіночих курсів, але вивчення юридичних дисциплін не виправдало її сподівань, і курси Анна залишила...
У 60-х роках поетеса вирішила упорядкувати окремий київський цикл віршів, про що свідчить її запис: «Із «київського зошита « 1909 року зробити «Предвечерья»». «Предвечерья» — це етап, що передує першій збірці поезій Ахматової «Вечер» (1912). У цій збірці є вірші з позначкою «Київ». Нашим містом позначені поезії «У кладбища», «Направо пылил пустырь». У Києві був написаний вірш «На руке его много блестящих колец...», з якого розпочався творчий шлях Анни Ахматової: цей перший друкований твір поетеси (ще за підписом Анна Горенко) з’явився в російському журналі «Сириус» (№ 2 за 1907 рік), який видавався в Парижі.
У поезії «Сжала тебя золотистым овалом...» автор звертається до київської художниці Олександри Екстер.
«З Києвом пов’язано чимало подій у моєму житті. У 1918—1919 роках там існувала художня школа О. Екстер, «лівої» художниці... Серед учениць Екстер була вісімнадцятилітня дівчина Люба Козинцева». (Люба Козинцева — майбутня дружина Іллі Еренбурга).
У 1914 році було опубліковано низку віршів Ахматової, написаних у Києві: «Стал мне реже сниться, слава богу...», «Моей сестре», «Подошла к сосновому лесу» (остання поезія навіяна враженнями від перебування Ахматової 1914 року в Дарниці, у матері).
Після кількох років життя в Києві Ахматова майже весь час жила у Петербурзі, але й після 1910-го не раз поверталася в місця юності — до Києва та на Поділля, де у Слобідці-Шелеховській (нині Хмельницька область) був невеликий маєток її діда. Тут відкрито музей Ахматової та встановлено їй пам’ятник.
Пам’ять про київський період життя поетеси береже вишукано виконана меморіальна дошка на будинку стилю модерн по вулиці Заньковецькій, 7.
До 100-річчя від дня народження Анни Ахматової в Петербурзі, у садовому флігелі Шереметьєвського палацу (Фонтанний Дім, де Ахматова мешкала з середини 20-х до 1952 року) нещодавно відкрито музей поетеси.
Одна з кімнат, де Ахматова жила два з половиною роки (1938—1941 рр.), мало схожа на помешкання поета: у ній немає рукописів, книжок. Річ у тім, що багато рукописів, попередньо прочитавши їх кому-небудь із близьких, Ахматова спалювала. Сама вона писала, що в неї «вельми неінтелігентна кімната — книжок не видно: вони в комоді — і ось у сундуку». Усе своє життя вона дарувала книжки, але були в неї «вічні супутники»: Біблія, Данте, Шекспір, Пушкін. Ікона казанської Божої Матері підтримувала її у страшні роки, давала сили жити й творити. І ще її вічним супутником був малюнок Модильяні, єдиний, що зберігся з тих шістнадцяти її портретів, котрі виконали художники в Парижі. Зустріч і спілкування цих двох великих талантів — то окрема цікава сторінка творчого шляху поетеси...
