Підкидьок, знайда... Страшні слова. В тисячу разів вони страшніші, коли йдеться про безпорадне щойно народжене немовлятко. Живе чи мертве... Мало не щодня по телевізору або в інтернеті надибуємо шокуючу інформацію зі всього світу про вбивства мамами новонароджених або випадки, коли немовлят знаходять на смітниках, у клозетах, під парканами, в електричках чи в каналізаційних колодязях. Тільки у Львові від початку поточного року на смітниках знайшли трьох мертвих новонароджених. А крихітці, тільце якої лежало в баку для сміття біля онкологічного диспансеру, голодний бродячий собака відгриз голову...
АБИ ЦЬОГО НЕ БУЛО
Напередодні Дня матері у Львівському перинатальному центрі, що на вул. Вашингтона, 6, відкрили перше в Україні «Вікно життя». Це пункт, де можна анонімно залишити небажане немовля. «Жахливі випадки, коли матері викидають новонароджених на смітник, не повинні залишати байдужим жодного з нас, — зазначив ініціатор проекту народний депутат України Петро Писарчук. — Власне, тому й виникла ідея такого проекту — унікального для нашої країни, але не для Європи. Ми застосували польський досвід, де вперше з’явилося «Вікно життя». Такі пункти в кількох містах Польщі врятували життя десяткам новонароджених. Ми ж плануємо не просто обладнати такі «Вікна», а й реалізувати цілий комплекс заходів, аби звести до мінімуму кількість таких страшних випадків».
Обіцяють, що невдовзі у школах, ПТУ, коледжах, університетах проводитимуться семінари та круглі столи, де молодь інформуватимуть про можливість отримання допомоги при вагітності. Ще одним елементом програми є так званий телефон довіри. А у Львівському перинатальному центрі вже відкрито кабінет довіри, де працюватимуть психологи. Стратегічною ж метою проекту, за словами організаторів, є те, щоб за кілька років взагалі не було дітей-знайд. Народний депутат Петро Писарчук зазначив також, що звертатиметься до місцевої влади інших регіонів, щоб «Вікна» було відкрито у кожному великому місті України.
Місце, де обладнане «Вікно життя», — малолюдне. Біля нього немає камер спостереження. Обіцяють, що ніхто не стежитиме за мамою-«зозулею», не переслідуватиме і не допитуватиметься про особисті дані. «Вікно життя» відчиняється ззовні. Після того, як воно зачиниться, лікарі отримають світловий і звуковий сигнали та опікуватимуться дитинкою.
РОЗДУМИ З цього ПРИВОДУ
— У проблемі підкидання і викидання немовлят може бути кілька аспектів, — говорить психолог Софія Грабовська. — По-перше, навчена поведінка. Непоодинокі випадки, коли діти, які виростають у дитбудинках, далі схильні робити так само. Є й діаметрально протилежний варіант. Пригадую майже анекдотичний випадок. Я, коли була вагітна дочкою, лежала на збереженні. Зі мною «зберігалася» жінка, яка виросла у дитячому будинку. Звідти мала подругу. Мало не водночас вони одружилися, народили перших дітей: дівчинку і хлопчика. Тепер-от були вагітні вдруге. Так от, сусідка по палаті сказала мені тоді: «Якщо в мене народиться друга дівчинка, а в подруги — хлопчик, то ми поміняємося дітьми. Щоби і в мене, і в неї були і хлопчик, і дівчинка». Звучить справді дико! Але я чула це на власні вуха! Другий варіант, про який доречно згадати у цій ситуації, — соціальні умови. Третій варіант — коли дівчатка морально не готові не стільки до пологів, скільки до опікування дитиною.
— Але для чого ж викидати дитину на смітник чи під паркан? Не хочеш її, підклади під двері сусідам або віднеси під церкву. Якщо ж народилася мертва дитинка, принаймні поховай її...
— Гадаю, тут треба говорити і про післяпологовий психоз. Жінка після пологів може не тямити, що з нею відбувається. Тим паче, якщо не спостерігалася, як належить під час вагітності, у гінеколога, тобто вже від самого початку вагітності чітко вклала собі в голову, що дитина для неї — перешкода. Тому, народивши, треба якнайшвидше її позбутися.
— А як потім із тим жити?
— Важко сказати. За великим рахунком, повинно бути відчуття провини. Так само, як, наприклад, постабортний синдром, — мало не до суїциду... Та й узагалі, рівень невротизації населення дуже високий. А в часи кризи такі явища загострюватимуться. А як інакше? Зважте ще на таку річ. У нас дуже сильна пропаганда сексу в усіх засобах масової інформації. Хоч які обкладинки подивимося — прошу дуже! Як телевізор не включиш — прошу дуже! І коли йде пропаганда безпечного сексу, то дівчаток якого віку показують? П’ятнадцяти-шістнадцятирічних. А хіба ж вони свідомі того, що можуть стати матерями? А скільки соціально невлаштованих людей віком 30 і більше років? Які не мають де жити, не мають роботи, жодного соціального захисту від держави... Хіба ж можуть вони створити нормальну сім’ю? Ні. Звичайно, держава тепер дає гроші на дитину. Але саме на дитину, а не на гідне життя! Я, до речі, не погоджуюся з тим, що підліткам уже в шостому класі розповідають, звідки діти беруться. Адже це тільки посилює цікавість до раннього статевого життя. А що за тим стоїть, всім відомо... Відомий російський психолог Лев Семенович Виготський сказав: «Правильні діти ростуть у правильному житті». Ото й усе. Все дуже просто. Коли життя буде правильним з усіх боків, тоді і діти будуть правильними.
ВІД АВТОРА
Звичайно, треба схилити голову перед Петром Івановичем Писарчуком за те, що він не тільки зініціював, а й фінансував облаштування «Вікна життя». Єдине, що бентежить, — дата відкриття. Як на мене, «пункт прийому» небажаних немовляток все ж таки треба було відкривати не у святий День матері, а в День захисту дітей...
