11 квітня
Розмальовані анкети друзів із дитячими побажаннями, списані дрібними літерами дівчачі щоденники, прикрашені вирізками із журналів «Новини кіноекрану» та «Радянська жінка» зошити для пісень, розмальовані фломастерами, привезеними із столиці чи з-за кордону, листівки. Все це — із нашого дитинства. Таке миле, невинне і водночас — дороге серцю, бо робилося все руками наших однокласників, друзів, братів-сестер.Цивілізація несе із собою багато благ. Ми їх радо впускаємо в своє життя, не замислюючись над тим, як водночас обкрадаємо себе. Вранці на Водохреща на мій мобільний телефон прийшла SMSка: «Сьогодні Хрещення. Скажи пошепки: Господи, люблю тебе, потребую тебе, прийди в моє серце». Далі йшла порада розіслати це повідомлення п’ятьом найдорожчим людям і... чекати цього ж вечора великого дива. Справи затягли в круговерть, і повідомлень я не розіслала. Проте уже лягаючи спати, згадала про обіцяне диво. Воно так і не сталося. Виправдання шукала в тому, що обіцянка була штучною — телефонною, — а не розмальованою на листівці, дбайливо загорнутою в кольорову обгортку чи просто — написаною рукою дорогої людини.
