Легко було передбачити, що після обрання на найвищу посаду в Російській православній церкві патріарх Кирило почне кадрові перестановки. І не лише для того, щоб віддячити своїм прихильникам і дещо ослабити противників.
Головним завданням церкви після падіння радянської влади було відновлення її інфраструктури. Цей процес активно підтримувала державна влада, як у центрі, так і на місцях. Проте не треба переоцінювати завзяття можновладців як у столиці, так і у віддалених від неї місцях. Багато політиків і чиновників розглядали церкву як потужний політичний та ідеологічний інструмент, насамперед, у виборчих кампаніях. За великим рахунком, це виявилося ілюзією. Нещодавні місцеві вибори підтвердили це. Активна, навіть занадто, підтримка кандидата в мери Смоленська від партії «Єдина Росія» з боку єпископа Вяземського Ігнатія нічого не дала. Кандидат влади зазнав нищівної поразки. За що єпископ, нарівні з іншими місцевими партійними функціонерами, поплатився. Він не став наступником нового патріарха на Смоленській кафедрі. У більш загальному плані цей випадок підтвердив те, що церковні структури виявилися непридатними для використання в політичній боротьбі. Звісно, після такого негативного досвіду інтересу до них з боку чиновників неабияк поменшало.
Для патріарха Кирила це велика проблема. Насамперед, це стосується повернення церковних будівель і споруд. Чимала їх кількість уже давно в списку пам’яток культури та архітектури, у багатьох розмістилися музеї, і повернення їх у церковну власність наражається на активну протидію. Другою, не менш складною, проблемою є земля. Місцева влада наполегливо не бажає повертати землю церкві. Тим паче, що в багатьох випадках ідеться про значні ділянки в історичних центрах великих міст, де кожний квадратний метр коштує дуже дорого. Держава та політики не отримують від церкви того, чого хотіли б, і, відповідно, не схильні йти на серйозні поступки. Особливо там, де йдеться про значні гроші.
Саме тому взаємодія з суспільством і державою в усьому своєму розмаїтті вийшла на перше місце в діяльності патріарха. Сюди ж слід віднести й труднощі у взаємодії з іншими конфесіями та проблеми на канонічній території, насамперед- в Україні й Естонії. А ще є необхідність у наведенні елементарного порядку у внутрішньоцерковних справах, бухгалтерії, подоланні руйнівної дії розкольників-ортодоксів і багато іншого.
Такі нагальні реформи потребують згуртування керуючої команди. Вирішувати це завдання почали на засіданні синоду. Як повідомив глава прес-служби патріархії о. Володимир Вігілянський, «Синод здійснив декілька структурних змін в управлінні Російською православною церквою. Були створені нові відділи або реанімовані ті, що існували в церкві раніше». Такі зміни потребували й кадрових змін.
Головною інтригою було питання, чи звільнять керуючого справами РПЦ митрополита Клімента — головного конкурента Кирила на виборах. Деякі церковні аналітики вважали, що від різких рухів у перші місяці патріаршества предстоятель РПЦ утримається. Але, напевно, чекати новий глава РПЦ уже не міг. Митрополита Клімента було понижено до посади голови видавничого відділу. Це рішення викликало неоднозначну реакцію. Противники патріарха розцінили це звільнення як розправу з опонентом. Прихильники — як рішучість швидко розпочати управління церквою за допомогою більш професійної команди. «Клімент отримав почесне призначення, — сказав діакон Андрій Кураєв. — Міг би залишитися на своїй кафедрі, але дістав право бувати в Москві». Посаду керуючого справами поки зайняв виконуючий обов’язки — малопублічний архієпископ Саранський і Мордовський Варсофоній, з чого випливає, що це тимчасова кандидатура. Підвищення по службі отримали наближені патріарха, які найактивніше виявили себе під час передвиборної кампанії.
Главі РПЦ треба було знайти заміну самому собі: до виборів він очолював ключове церковне відомство — відділ зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦС), свого роду православне МЗС. На цю посаду був покликаний єпископ Віденський і Австрійський Іларіон, якого довелося викликати з Європи (на його місце призначено Антонія Ільїна). Єпископ, який виконував важливу дипломатичну функцію, — він представляв церкву на міжнародних форумах — виявився найбільш активним пропагандистом митрополита Кирила. Заступниками керівника ключового синодального відділу стали отці Микола Балашов і Георгій Рябих, які раніше займали посади синодальних секретарів.
Одночасно ВЗЦС низку функцій втратив. Це стало відображенням посилення інформаційного впливу РПЦ на суспільство. Були створені: відділ зі зв’язків церкви й суспільства, секретаріат із закордонних установ і інформаційний відділ. Керівниками нових підрозділів також стали вірні прихильники патріарха. Перший очолив колишній заступник голови ВЗЦС протоієрей Всеволод Чаплін. Другий — інший колишній заступник голови ВЗЦС владика Єгор’євський Марк, а головою інформаційного відділу став редактор православного журналу «Фома», заступник декана факультету журналістики МДІМВ професор Володимир Легойда. «Це нововведення, такого ще не було, миряни не завідували синодальними відділами», — підкреслив о. Володимир Вігілянський.
Ці зміни не залишилися без уваги світської влади. «Починається новий етап у взаємодії церкви з державою, — говорить радник комітету Державної думи у справах громадських об’єднань і релігійних організацій Степан Медведко. — Створивши синодальний відділ зі взаємодії церкви, суспільства й держави, церква показала, що вона приділятиме особливу увагу контактам зі світськими установами».
Синод виніс ще цілу низку кадрових рішень, зокрема, й вирішив питання з Чукотською й Анадирською єпархією, що стала вакантною після того, як синод у жовтні 2008 р. позбавив сану єпископа Діоміда за спробу розколу в церкві. На Чукотську кафедру направлено вікарія Московської єпархії, єпископа Шатурського Никодима (Чибисова). Вирішено розділити Смоленсько-Калінінградську єпархію. Калінінградську кафедру очолив єпископ Балтійський Серафим, Смоленську — вікарій патріарха єпископ Бронницький Феофілакт.
Перебудова чекає й структуру керівних органів РПЦ. Утвориться Комісія предсоборної присутності — свого роду президія, яка працюватиме в проміжках між Архієрейськими соборами і до якої увійдуть як представники духовенства, так і миряни. Очолювати комісію буде сам патріарх Кирил.
Розв’язання проблем на канонічній території, з Україною та Естонією, патріарх, судячи з усього, залишив за собою. Воно й зрозуміло, надто складні й болісні ці питання. І тут потрібні особливий такт і дипломатія. Саме в цьому ключі треба розглядати запрошення відвідати Україну. Швидше за все, візит відбудеться вже після передвиборних перегонів у нас. Адже питання подолання церковного розколу в Українській православній церкві має велике політичне значення й не залишиться без уваги й відповідного впливу світської влади як у Москві, так і в Києві.
Кадрова політика патріарха Кирила зумовлена необхідністю створення потужної коаліції з числа постійних членів синоду, що об’єдналися навколо нового предстоятеля — це митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій (Поярков), митрополит Мінський і Слуцький Філарет (Вахромєєв), митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький Володимир (Котляров), предстоятель Української церкви митрополит Володимир (Сабодан) і предстоятель Молдавської церкви митрополит Володимир (Кантарян). Вони, як і Кирило, були учнями або соратниками покійного митрополита Нікодима (Ротова), котрий перебував у конкурентних стосунках з майбутнім патріархом Алексієм II. «Відбулося формування нової команди з людей, яких патріарх давно знає й довіряє їм, — вважає о. Володимир Вігілянський. — І це на користь церкві, їй потрібні були зміни». Однак, припускає він, «цим справа не обмежиться». «Церкві доведеться пережити другу хвилю пересувань, — згоден з ним діакон Андрій Кураєв. — Патріарх призначив тих, кого знає. Але скоро й інші можуть відкритися з несподіваної сторони». Тим паче, що згадані члени синоду — вельми немолоді люди. Зокрема, митрополиту Володимиру (Котлярову) в травні 2009 р. виповниться 80 років, митрополиту Ювеналію (Пояркову) у вересні буде 74.
Реформування РПЦ — процес довгий і болісний. Поки ж міняються кадри. Як це позначиться на церкві й розв’язанні українських проблем, залишається великим питанням.
