У відповідь на звинувачення опозиції в тому, що в уряду немає антикризової програми, перший віце-прем’єр Олександр Турчинов на засіданні погоджувальної комісії парламенту в понеділок заявив, що цей документ вже давно відданий до Ради, але досі так і не ухвалений. Провину за це Кабінет Міністрів перекладає на парламент.
Хоч, схоже, уряду просто доводиться часто змінювати свої плани, і він вважає, що поспішати з прийняттям і формалізацією програми не має сенсу. Точніше — під час кризи виконувати свою програму, незалежно від того, що формально її ще не схвалила Рада.
Це цілком можна зрозуміти: опозиція вимагає відволікатися та писати програми, а не носити відра з водою, рятуючи то галузі, то підприємства, то банки. Але, з іншого боку, стає все більш очевидним, що одними терміновими розпорядженнями вже не обійтися. Економіці мають надійти чіткі сигнали про те, що українська влада має намір робити найближчим часом, а в ідеалі, — якою вона бачить країну після виходу з кризи. Зовні й з цим начебто гаразд. У парламенті ухвалений перший антикризовий пакет. І готується до ухвалення другий. Але на практиці перший бублик у Раді був глевким. Ухвалене 13% підвищення ввізного мита на деякі товари довелося видозмінювати. Інші, більш якісно підготовлені антикризові заходи, наприклад, щодо підтримки будівельної галузі, все ще очікують свого фінансування.
На думку заступника голови Київської міськдержадміністрації Михайла Голиці, в ухваленому антикризовому будівельному пакеті багато речей не діятимуть. «Коли перший забудовник отримає кредит? Коли почнеться фінансування будівництва за програмою 70х30? (пайова участь бюджету і особистих коштів інвестора.) І коли перша сім’я отримає квартиру, збудовану за кошти бюджету? Ми повинні чітко собі дати відповідь на ці три запитання. І лише тоді зможемо правильно оцінити якість уже ухвалених і підготовлюваних антикризових документів», — вважає він.
У сутності, проблема не у відсутності в Україні антикризової програми, а, навпаки, в їхній дуже великій кількості. В уряду — свій план порятунку країни, у Президента, Нацбанку, різних союзів підприємців — свої. На цю тему в коментарі «Дню» добре висловився заступник міністра економіки Анатолій Максюта, який помітив, що завдання всіх програм — «Пов’язати стабілізацію реального сектора економіки, її банківського сектора з тією структурою української економіки, яку ми хочемо бачити в післякризовий період».
Із цього погляду неквапливість уряду в прийнятті деякої узагальненої антикризової програми також можна зрозуміти. Інша справа, чи зрозуміють це українці, що в одну мить опинилися на порогу убогості. Як не крути, всій українській владі в найближчий час все ж таки доведеться дати недвозначну відповідь, як вони мають намір виводити країну з кризи.