Мобілізація зусиль уряду та регіональної влади в складний період так званої газової війни між Україною та Росією не дала українцям у повній мірі відчути зимовий холод. Але багато виробництв відчули брак блакитного палива. У цій ситуації регіональна влада, відповідальна за стабільне функціонування комунальної системи в селах, містах і районах, у період газової кризи гостро відчула себе заручником процесів, вплинути на які вона не може. І черговий раз дали собі слово зайнятися пошуком альтернативних енергоресурсів.
Ситуація в Запорізькій області у ті дні, як зазначалося на селекторній нараді заступника голови Секретаріату Президента з головами облдержадміністрацій, була досить складною. Щоб обласний центр не залишився без тепла та гарячої води, місцеві металургійні заводи були змушені в терміновому порядку перейти на використання мазуту. Довелося розконсервувати аварійні сховища, відновити напівзабуті технології, заплющити очі на додаткове зношування обладнання та шкідливі викиди в атмосферу. Що поробиш, аврал!
ПЕРЕЙМАЮЧИ ДОСВІД БАТЬКІВ
Для початку невеликий екскурс в історію. Ми так звикли до зручностей використання блакитного палива, що вже насилу уявляємо собі, як взагалі можна без нього обійтися. Але насправді, газ у наших оселях з’явився лише після 1958 р. Тоді ж використовувати у виробництві природний газ почала промисловість. Як же ми обігрівалися? А дуже просто!
Старожили пригадують, що до появи на тілі України газоносних артерій у вигляді ГТС, міста-супутники великих промислових комплексів (Запоріжжя, Маріуполь, Дніпродзержинськ та інші) опалювалися виключно вугіллям і коксовим газом — побічним продуктом виробничого процесу коксохімзаводів. До речі, ще в довоєнні роки було побудовано спеціальний коксогазовий завод, який забезпечує теплом мешканців Москви. Металурги в ті часи також обходилися без природного газу, використовуючи інший — доменний.
Напрацювання тих років у деяких великих містах України продовжують застосовувати й сьогодні. Наприклад, у двох районах Запоріжжя подача гарячої води в літній період вже не перший рік залежить не від міських котельних, а від комбінату «Запоріжсталь». Оскільки для підігрівання води підприємство використовує не природний, а все той же доменний газ власного виробництва, міська влада відразу зрозуміла всі вигоди цієї системи. Сьогодні до запоріжсталівської теплотраси мерія хоче підключити ще декілька районів обласного центру. Щоправда, деякі фахівці комбінату вважають, що нинішня криза може поставити хрест на цих починах, оскільки спад обсягів виробництва призведе й до зникнення надлишків доменного газу, на яких, головним чином, грунтувалася вся технологія. Як складеться ситуація насправді — покаже час.
АЛЬТЕРНАТИВНА ЕНЕРГЕТИКА
Питання пошуку та ефективного застосування альтернативних джерел енергії, спроможних замінити газ, завжди були актуальні для такого індустріально-розвиненого та густонаселеного регіону, як Запорізький. А після січневих подій і чергового збільшення вартості блакитного палива проблема економії енергоресурсів знову стала головною темою обговорення для місцевого керівництва.
Міський голова Запоріжжя Євген Карташов під час останньої прес-конференції оголосив енергозбереження в ЖКГ одним із головних пріоритетів року, пообіцявши виділити для цього майже 31 мільйон гривень із міського бюджету. Окрім того, намагаючись залучити додаткове фінансування під реалізацію енергозберігаючих проектів, запорізький градоначальник провів переговори з представниками Європейського банку реконструкції і розвитку, які дали позитивний результат.
Але це в планах. А з дійсно реалізованих останнім часом у місті енергозберігаючих проектів, окрім уже згаданої запоріжсталівської теплотраси, яка активно добудовується, можна назвати ще й реконструкцію котельної, яка дає гарячу воду мешканцям великого «спального» мікрорайону. Уперше комунальники виконали теплоізоляцію одного з баків за допомогою рідкого пінополіуретану. Фахівці стверджують, нове покриття дозволить значно підвищити ефективність котла-акумулятора — він не грітиме повітря, а зберігатиме воду в баку гарячою. Ця технологія дає можливість запорізьким тепловикам споживати менше газу, а мешканцям — користуватися гарячою водою більш високих температур.
Пошуком шляхів енергозбереження та альтернативних ресурсів займаються і в інших куточках області. У Вольнянську та Пологах для опалювання використовується лушпиння соняшника, в Акимівці на ці ж цілі йдуть відходи виробництва місцевого хлібокомбінату, в Чернігівському районі для обігріву об’єктів ЖКГ, соціальної та бюджетної сфери застосовується електроопалення.
Є в нас і приклад використання соломи, подібний до сумського досвіду, широко розрекламованого Кабміном. У селі Чкалово Приазовського району встановлено теплогенератор, до якого підключено школу, дитячий садок і Палац культури. Придбали соломоспалюючий агрегат ще 2006 р. за бюджетні кошти. Тоді він обійшовся громаді в 285 тисяч гривень. За добу ним споживається тонна соломи (200 гривень). А заготовлено її вже 500 тонн. Температура в опалювальних таким чином приміщеннях навіть при морозах не опускалася нижче 23 градусів. Місцеві мешканці задоволені: паливо посереднє, ціни прийнятні та енергонезалежність наявна.
Але, на жаль, випадки застосування в Запорізькому регіоні альтернативної енергетики сьогодні одиничні. Місцева влада, як і раніше, віддає пріоритет звичній газифікації сіл (один із заступників голови облдержадміністрації заявив, що на сьогодні 86% населення вже користується газом, і що поточного року газифікація триватиме), що, безперечно, ще більше зміцнить залежність області від імпортних енергоресурсів. Хоча, в ситуації, яка склалася, було б куди розсудливіше розвивати й використовувати саме альтернативні джерела енергії.
ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Не менше, ніж уряд, регіональні чиновники повинні бути зацікавлені й у переході промислових підприємств на диверсифіковане енергозабезпечення. Адже саме від цього багато в чому залежить їхня стабільна робота, а отже, й благополуччя мешканців індустріальних міст. Звичайно, можливості місцевої влади тут набагато скромніші, ніж у центральних відомств і міністерств. Та й ціна питання обчислюється в мільйонах, а то й мільярдах доларів (впровадження в доменному виробництві пиловугільного палива замість газу обійдеться «Запоріжсталі» приблизно в 100—200 мільйонів дол., а споруда конвертерного цеху взагалі в 2 мільярди дол.).
Але, втомлена від частих енергетичних воєн промисловість, гадаю, буде готова зараз прийняти будь-яку допомогу від регіональної влади. Скажімо, таку, як звільнення від місцевих податків (безперечно, лише під чіткі гарантії модернізації та контролю за використанням коштів, які звільнилися).
Представники органів місцевого самоврядування уже давно заявляють про те, що хочуть більшої незалежності від центру. Але якщо для розширення та узаконення своїх фінансових прав регіональним урядовцям доводиться вести виснажливі переговори та торги з центральною владою, то питання енергетичної самостійності територій залежить багато в чому від них самих. Щоправда, іноді буває незрозуміло, чи дійсно наміри територіальної влади вести наполегливу боротьбу за свою самостійність реальні, чи це чергові порожні декларації, розраховані лише на залучення виборців?
Ось приклад. У Запорізькій області комплексна програма енергозбереження розроблялася ще в 90-ті роки минулого століття. Ось тільки скористатися нею регіон, чомусь, так і не зміг (із чуток, проект пішов за кордон, а з ученими-розробниками навіть не розплатилися). 2006 року, з благословення самого Президента, в області стартував експеримент із гучною назвою «Демонстраційна зона високої енергетичної ефективності», що має на меті зміцнити енергетичну самостійність регіону. Автора цієї ідеї Петра Сабашука глава держави нещодавно навіть удостоїв високої нагороди. Ось тільки результатами енергетичного експерименту, схоже, так і не поцікавився. А даремно!
