Обговорюючи темпи та наслідки виведення військ з Іраку адміністрації Барака Обами, що вступає на посаду, потрібно проаналізувати стратегічний вплив, здійснений іншими відступами Америки в останні десятиріччя двадцятого століття. Попри істотні відмінності в характері участі Америки в бойових діях у Лівані, Сомалі, В’єтнамі й Камбоджі, історія показує, що, незважаючи на невелику шкоду, завдану її репутації, виведення військ із цих країн у підсумку було Америці на користь. У всіх цих випадках виведення американських військ супроводжувалося встановленням певної регіональної стабільності, хоч і за рахунок значної втрати життів. Колишні противники Америки виявлялися поглинуті об’єднанням або розділенням влади, зазнавали внутрішньої поразки або вступали у конфлікт із сусідніми державами. Врешті-решт, корінні інтереси Америки виявлялися панівними. Існуючі сьогодні історичні свідчення показують, що ця схема може повторитися і після виходу США з Месопотамії та надання Іраку можливості самостійно визначати свою долю.
З цих чотирьох відступів, можливо, вторгнення Америки до Лівану в 1982—1984 рр. найточніше відповідає теперішній ситуації в Іраку. Ліван — країна, яку роздирають міжрелігійні конфлікти з 1975 року, — виявився полем битви ще складнішого набору сторін-суперників, аніж той, який діє в сьогоднішньому Іраку.
У цю боротьбу вступили США і західні союзники. Їхньою метою було створення військового амортизатора між Організацією Звільнення Палестини та військами Ізраїлю, які в той час билися в Бейруті, для того, аби змусити обидві сторони до відступу. Побоїща в палестинських таборах біженців спровокували нову операцію зі «встановлення сильного й централізованого уряду», цитуючи президента Рональда Рейгана, у Лівані. Та в результаті інтервенції війська США просто перетворилися на чергову мішень. Ситуація досягла свого апогею 1983 року, коли під час бомбардування казарм морської піхоти США загинув 241 американський солдат. Два дні потому схожа атака терористів-смертників забрала життя 58 французьких солдатів.
У лютому 1984 р., опинившись перед загрозою серйозного ризику, Рейган погодився з рекомендацією віце-президента Буша щодо виходу з Лівану. Однак виведення всіх західних сил не поклало край зіткненням. Громадянська війна тривала ще шість років, із проблематичними політичними наслідками: інтервенція та (двадцять років потому) витіснення Сирії, в міру того, як ліванці визначали власну долю, і вплив США обмежувався непрямою дією.
1992 року сирени сомалійської політичної кризи заманили США в іншу громадянську війну в спробі врятувати країну від себе самої. Гуманітарна місія в цій відсталій країні мала на меті врятувати провальний проект ООН із надання потерпілому населенню Сомалі безпеки та продовольства.
Двадцять вісім тисяч американських солдат на короткий час відновили мінімальну безпеку. Проте погано оснащені й неправильно організовані сили ООН, які мали замінити присутність Америки, поставили прямо під удар сили США, що лишилися, під час спроби притягнути до правосуддя сомалійського воєнного диктатора, відповідального за смерть миротворців із Пакистану. Кривава баня, у якій опинилися американські солдати, постала картиною, що її перетравити американська громадськість виявилася не в змозі. Це призвело до виведення американських військ і, згодом, сил ООН.
У міру того, як унаслідок цих військових відступів наростали заворушення, війська США, що перебували поза межами країни, відстежували і зупиняли джихадистів, котрі прагнули проникнути в Сомалі, тоді як Кенія та Ефіопія блокували поширення заворушень у цілому регіоні. З захопленням 2006 року столиці Сомалі Могадішо силами Ісламських судів над Сомалі навис привид джихадської держави. Та невдовзі стало зрозуміло, що ризик може бути взаємним. Після втручання Ефіопії джихадисти опинилися поза владою.
Сьогодні Сомалі залишається дисфункційною державою, в той час як ворогуючі клани, джихадисти й тимчасовий уряд за підтримки Ефіопії продовжують боротьбу за владу. США, які вийшли з ситуації ризику, здійснюють обмежений вплив на відстані.
Ліван і Сомалі лишаються, відповідно, неповноцінними і недієздатними державами. Водночас, завдяки регіональним і внутрішнім чинникам, на наслідки виходу військ Америки з В’єтнаму та Південно-Східної Азії лягло тавро ганьби. Сьогодні через ці події світу представлений стабільний регіон. Але для Америки все виглядало зовсім інакше 1960 року, коли привиди Мюнхена мріли над в’єтнамськими джунглями.
Як і президент Джордж Буш, який виступав на захист війни в Іраку, президент Ліндон Джонсон передбачав, що поразка у В’єтнамі «повториться в іншій країні, а потім у наступній». Але Джонсон не передбачав внутрішніх і регіональних обмежень, що не дозволили костям доміно випасти відповідно до його прогнозів.
Незважаючи на те, що США проводили посилене бомбардування Північно-Східної Камбоджі впродовж усієї війни у В’єтнамі, на проведення військових дій безпосередньо на її території вони не наважилися. Все ще діючи в умовах обмежень, накладених Конгресом, адміністрація Ніксона зробила спробу підтримати військовий уряд Камбоджі. Але, попри скромну матеріальну підтримку, США не змогли допомагати урядові, який був неспроможний підтримати себе сам.
Дія ефекту доміно після виходу військових сил США з Сайгона 1975 року радше звелася до війни між В’єтнамом і Камбоджею, що згодом почалася. Це, у свою чергу, підштовхнуло Китай до невдалої спроби інтервенції у Північний В’єтнам. Відступ усіх цих армій вторгнення на визнані міжнародні кордони продемонстрував, що в регіоні переважали націоналістські сили, а не комуністична солідарність.
Жоден із цих американських відступів не обійшовся без наслідків. Однак, незважаючи на те, що репутація США постраждала в очах усього світу, передбачувані вигоди, які з цього могли витягнути противники Америки, виявилися ілюзорними.
Відступ Америки з Месопотамії також покладе відповідальність за вирішення проблеми на плечі Іраку й інших країн регіону, давши силам США сприяти у тих випадках, де це виявиться необхідно. Історія показує, що крок за кроком Ірак, подібно до В’єтнаму й Лівану, виявиться здатним вирішити власні проблеми.
Беннет РАМБЕРГ — колишній член Управління з політико-військових відносин Держдепартаменту США при президенті Джорджеві Буші-старшому.
